Суспільний рух за відновлення діяльності Української греко-католицької церкви став історичною складовою національно-визвольного руху кінця 80-х — початку 90-х років, який «за своїми масштабами вийшов за рамки суто релігійного питання, набувши політичного характеру».Сорок чотири роки вона діяла у підпіллі після насильницької ліквідації 1946 Тисячі непокірних її священиків і монахів на чолі з єпископами і митрополитом Йосифом Сліпим ув'язнені у концтабори, сотні парохів змушені були прийняти православ'я, а найрадикальніші пішли у підпілля. Радянська історіографія та компартійна преса намагалися сформувати спотворений образ УГКЦ, залякуючи віруючих латинізацією та денаціоналізацією. Могутній комуністичний пропагандистський апарат і промосковська церква здійснювали широкомасштабний ідеологічний тиск на віруючих українців. Тоталітарно-атеїстична система намагалася викорінювати релігійність населення західних областей, жорстоко боролася з греко-католицькою церквою, яка віками була оплотом національної свідомості, чинником самозбереження й консолідації українського етносу. Церкву загнали у катакомби, її храми закрили, зруйнували або перетворили у господарські приміщення. «Пощастило» тим храмам, які стали православними або ж музеями. Тоталітарна система була впевнена у незворотності цього руйнівного процесу на західноукраїнських землях, як, зрештою, й у Центрально-Східній Європі.
Ливонская война (1558—1583) велась царством за территории в и выход к морю, чтобы прорвать блокаду со стороны ливонской конфедерации, великого княжества литовского и швеции и установить непосредственное сообщение с европейскими странами. причины причиной войны стало стремление московского государства завладеть удобными гаванями на море и установить прямые торговые связи с западной европой. участники великое княжество московское, швеция, дания, польско-литовское государство, ливония. ход войны к началу войны ливонская конфедерация была ослаблена рядом военных поражений и реформацией. с другой стороны россия набирала силу после побед над казанским и астраханским ханствами и присоединения кабарды. итоги ливонской войны в 1582 г. россия заключила ям-запольское перемирие с польшей, уступив ей ливонию в обмен на возвращение захваченных баторием городов (полоцк остался у польши) . в 1583 г. было заключено плюсское перемирие со швецией. шведы удержали эстляндию и захваченные ими города. итак, ливонская война закончилась поражением россии, практической потерей ею выхода к морю. борьба за возвращение выхода к побережью стала с этого времени важнейшим направлением российской внешней политики. но окончательным успехом она увенчалась лишь в xviii в. , при петре i. причины неудачи коренятся, во-первых, в неверной оценке расстановки сил в : начиная войну с орденом, иван iv не предвидел вмешательства в нее новых соперников, борьба с которыми оказалась россии не под силу. во-вторых, поражение было вызвано ослаблением россии в результате внутренней политики ивана iv, прежде всего - опричнины.
Суспільний рух за відновлення діяльності Української греко-католицької церкви став історичною складовою національно-визвольного руху кінця 80-х — початку 90-х років, який «за своїми масштабами вийшов за рамки суто релігійного питання, набувши політичного характеру».Сорок чотири роки вона діяла у підпіллі після насильницької ліквідації 1946 Тисячі непокірних її священиків і монахів на чолі з єпископами і митрополитом Йосифом Сліпим ув'язнені у концтабори, сотні парохів змушені були прийняти православ'я, а найрадикальніші пішли у підпілля. Радянська історіографія та компартійна преса намагалися сформувати спотворений образ УГКЦ, залякуючи віруючих латинізацією та денаціоналізацією. Могутній комуністичний пропагандистський апарат і промосковська церква здійснювали широкомасштабний ідеологічний тиск на віруючих українців. Тоталітарно-атеїстична система намагалася викорінювати релігійність населення західних областей, жорстоко боролася з греко-католицькою церквою, яка віками була оплотом національної свідомості, чинником самозбереження й консолідації українського етносу. Церкву загнали у катакомби, її храми закрили, зруйнували або перетворили у господарські приміщення. «Пощастило» тим храмам, які стали православними або ж музеями. Тоталітарна система була впевнена у незворотності цього руйнівного процесу на західноукраїнських землях, як, зрештою, й у Центрально-Східній Європі.