На рубежі VI-V ст. до н.е. у Греції остаточно складається полісна система. На той час поліс розумівся як громадянська община, у якій повноправними громадянами були земельні власники. Громадянське право давало і право на землю. Втрата цього права означала і втрату громадянських прав. Верховним власником землі був поліс як колектив громадян. Верховним органом управління в полісі завжди були народні збори, які вирішували усі найважливіші питання.
Громадянин полісу одночасно був і воїном, в обов’язок якого входило захист полісу і себе самого.
У ті часи в полісах широкого розповсюдження набуває рабство. У Греції існували дві основні його форми: ілотія (прикладом є Спарта) і класичне рабство (прикладом є Афіни).
При класичному рабстві невільник був позбавлений власності, повністю належав господареві, його називали «розмовляючим знаряддям».
Раби класичного типу не були уродженцями Греції. Це були жителі інших країн, захоплені під час воєн та піратських нападів. Майже у кожному господарстві використовувалася праця рабів: в сільському господарстві, в ремісництві, на будівництві і в копальнях. Дуже часто рабів застосовувалася для домашніх робіт: управителями, кухарями, няньками, годувальницями, педагогами.
У середині V ст. до н.е. в Афінах встановилася повна демократія.
Народні збори були головним органом Афінської держави. В них могли брати участь афінські громадяни, яким виповнилося 20 років, незалежно від майнового стану. Збори відбувалися на міському майдані — агорі, в V ст. до н.е. — на схилі Пніксу або в театрі. На них обирали посадових осіб, слухали доповіді з виконання обов’язків, розглядали фінансові питання, питання безпеки держави. Будь-який афінянин мав право виступити та висловити свою думку. Голосування було таємним, афіняни опускали в урни білі або чорні камінці. Тільки під час виборів стратегів голосування було відкритим (підняттям рук). Всього в Афінах було близько 30 тисяч громадян, у зборах брало участь 5-6 тисяч осіб, які мешкали неподалік Афін. Більшість голосів у Народних зборах належала простим людям.
Для вирішення питань у період між зборами та для нагляду за виконанням рішень обиралася Рада п’ятисот.
Велике значення в житті держави відігравав Народний суд, який з’явився ще за Солона у VI ст. до н.е. До його складу обирали 6 тис. осіб. Членом Народного суду могла стати будь-яка людина, навіть бідняк. Народний суд поділявся на комісії від 200 до 500 осіб. Члени комісії не знали заздалегідь, в якій комісії і яку справу вони розглядатимуть. Це дозволяло запобігти підкупу суддів.
Афінська демократія була обмеженою. Тільки чистокровні афіняни, в яких батьки були корінними мешканцями, користувалися правами.
Отношение Киевской Руси и Византии сложно охарактеризовать, одним словом. Киевские князья не редко воевали, с Византией, добиваясь выгодных торговых соглашений, перенимали какой-то технический и научный опыт. Вообщем, много чего было в отношениях Руси и Византии. Первые Киевские князья стремились с военных походов добиться от Византии выгодных торговых соглашений. Военные походы, в отношениях с Византией, использовались как средство давления на соседа, и получить богатую добычу.
В 907 году, князь Олег ходил на Константинополь. Поход закончился подписанием мирного договора. Условия, его были таковы, что Византия выплатила Руси единовременную контрибуцию, и обязывалась платить ежегодную дань, а так же обеспечивать всем необходимым русских купцов. В 911 году, этот договор был подтвержден.
В 941 – 944гг. были неудачными для Руси в отношениях с Византией. Князь Игорь потерпел несколько поражений в Причерноморье. Киевская Русь заключила мир с Византией. Согласно этому договору, Византия признавала право Руси владеть землями в устье Днепра и на Тамани.
Много событий в отношениях Руси и Византии произошло при правлении князя Святослава. В течение 967 – 969 гг. Святослав добился присоединения к Руси нижнего Подунавья. Эти военные успехи Святослава, противоречили интересам Византии. В 970-971 гг. шла русско-византийская война. В 971 году был заключен мир, подтвердивший условия мирного договора Руси с Византией от 944 года.
В 1043 – 1046 года отношения Руси и Византии стали совсем холодными. Назрел конфликт, который начался с расправы над русскими купцами в Константинополе. Несмотря на военные неудачи Руси, в 1046 году был подписан мирный договор, который был скреплен династическим браком. Император Византии Константин Мономах, выдал свою дочь Анну за Всеволода – сына Ярослава Мудрого.
В 1116 году, Владимир Мономах отправил войска в Византию. Византия не хотела воевать с Русью, и преподнесла богатые дары и предложила династический брак. Поэтому война не состоялась.
На рубежі VI-V ст. до н.е. у Греції остаточно складається полісна система. На той час поліс розумівся як громадянська община, у якій повноправними громадянами були земельні власники. Громадянське право давало і право на землю. Втрата цього права означала і втрату громадянських прав. Верховним власником землі був поліс як колектив громадян. Верховним органом управління в полісі завжди були народні збори, які вирішували усі найважливіші питання.
Громадянин полісу одночасно був і воїном, в обов’язок якого входило захист полісу і себе самого.
У ті часи в полісах широкого розповсюдження набуває рабство. У Греції існували дві основні його форми: ілотія (прикладом є Спарта) і класичне рабство (прикладом є Афіни).
При класичному рабстві невільник був позбавлений власності, повністю належав господареві, його називали «розмовляючим знаряддям».
Раби класичного типу не були уродженцями Греції. Це були жителі інших країн, захоплені під час воєн та піратських нападів. Майже у кожному господарстві використовувалася праця рабів: в сільському господарстві, в ремісництві, на будівництві і в копальнях. Дуже часто рабів застосовувалася для домашніх робіт: управителями, кухарями, няньками, годувальницями, педагогами.
У середині V ст. до н.е. в Афінах встановилася повна демократія.
Народні збори були головним органом Афінської держави. В них могли брати участь афінські громадяни, яким виповнилося 20 років, незалежно від майнового стану. Збори відбувалися на міському майдані — агорі, в V ст. до н.е. — на схилі Пніксу або в театрі. На них обирали посадових осіб, слухали доповіді з виконання обов’язків, розглядали фінансові питання, питання безпеки держави. Будь-який афінянин мав право виступити та висловити свою думку. Голосування було таємним, афіняни опускали в урни білі або чорні камінці. Тільки під час виборів стратегів голосування було відкритим (підняттям рук). Всього в Афінах було близько 30 тисяч громадян, у зборах брало участь 5-6 тисяч осіб, які мешкали неподалік Афін. Більшість голосів у Народних зборах належала простим людям.
Для вирішення питань у період між зборами та для нагляду за виконанням рішень обиралася Рада п’ятисот.
Велике значення в житті держави відігравав Народний суд, який з’явився ще за Солона у VI ст. до н.е. До його складу обирали 6 тис. осіб. Членом Народного суду могла стати будь-яка людина, навіть бідняк. Народний суд поділявся на комісії від 200 до 500 осіб. Члени комісії не знали заздалегідь, в якій комісії і яку справу вони розглядатимуть. Це дозволяло запобігти підкупу суддів.
Афінська демократія була обмеженою. Тільки чистокровні афіняни, в яких батьки були корінними мешканцями, користувалися правами.
Отношение Киевской Руси и Византии сложно охарактеризовать, одним словом. Киевские князья не редко воевали, с Византией, добиваясь выгодных торговых соглашений, перенимали какой-то технический и научный опыт. Вообщем, много чего было в отношениях Руси и Византии. Первые Киевские князья стремились с военных походов добиться от Византии выгодных торговых соглашений. Военные походы, в отношениях с Византией, использовались как средство давления на соседа, и получить богатую добычу.
В 907 году, князь Олег ходил на Константинополь. Поход закончился подписанием мирного договора. Условия, его были таковы, что Византия выплатила Руси единовременную контрибуцию, и обязывалась платить ежегодную дань, а так же обеспечивать всем необходимым русских купцов. В 911 году, этот договор был подтвержден.
В 941 – 944гг. были неудачными для Руси в отношениях с Византией. Князь Игорь потерпел несколько поражений в Причерноморье. Киевская Русь заключила мир с Византией. Согласно этому договору, Византия признавала право Руси владеть землями в устье Днепра и на Тамани.
Много событий в отношениях Руси и Византии произошло при правлении князя Святослава. В течение 967 – 969 гг. Святослав добился присоединения к Руси нижнего Подунавья. Эти военные успехи Святослава, противоречили интересам Византии. В 970-971 гг. шла русско-византийская война. В 971 году был заключен мир, подтвердивший условия мирного договора Руси с Византией от 944 года.
В 1043 – 1046 года отношения Руси и Византии стали совсем холодными. Назрел конфликт, который начался с расправы над русскими купцами в Константинополе. Несмотря на военные неудачи Руси, в 1046 году был подписан мирный договор, который был скреплен династическим браком. Император Византии Константин Мономах, выдал свою дочь Анну за Всеволода – сына Ярослава Мудрого.
В 1116 году, Владимир Мономах отправил войска в Византию. Византия не хотела воевать с Русью, и преподнесла богатые дары и предложила династический брак. Поэтому война не состоялась.