ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Официальное название - "Орден всадников госпиталя святого Иоанна Иерусалимского". В 1070 г. в Палестине купцом Мауро из Амальфи был основан госпиталь для паломников к святым местам.Постепенно там образовалось братство для ухода за больными и ранеными. Оно крепло, увеличивалось, начало оказывать достаточно сильное влияние и в 1113 г. было официально признано Папой в качестве духовно - рыцарского ордена. Рыцари принимали три обета: бедности, целомудрия и послушания. Символом ордена стал восьмиконечный белый крест. Первоначально он находился на левом плече черной мантии. У мантии были очень узкие рукава, что символизировало отсутствие свободы у инока. Позднее рыцари стали носить красные одеяния с нашитым на груди крестом. В ордене были три категории: рыцари, капелланы и служащая братия.С 1155 г. во гдаве ордена становится Великий магистр, которым был провозглашен Раймонд де Пюи. Для принятия важнейших решений собирался генеральный капитул. Члены капитула отдавали Великому магистру кошель с восемью динариями, что должно было символизировать отказ рыцаря от богатства. Первоначально главно главной задачей ордена был уход за больными и ранеными. В главном госпитале в Палестине размещалось около 2 тыс. коек. Рыцари раздавали безвозмездную беднякам, устраивали для них три раза в неделю бесплатные обеды.Госпитальеры располагали приютом для подкидышей и грудных младенцев. Для всех больных и раненых были одинаковые условия: одежда и пища одного качества вне зависимости от происхождения. С середины XII в. главной обязанностью рыцарей становится война с неверными и охрана паломников. Орден уже располагает владениями в Палестине и Южной Франции. Иоанниты начинают также, как и тамплиеры приобретать большое влияние в Европе.В конце XII в. , когда христиан выбили из Палестины, иоанниты обосновались на Кипре. В 1309 г. госпитальеры стали форпостом христиан на Востоке. В 1453 г. пал Константинополь - Малая Азия и Греция полностью оказалась в руках турок. У иоанитов почти не было земель в Европе. И вот защитники христианства прибыли к берегам Европы. Император Священный Римской империи Карл V предложил госпитальерам для проживания Мальтийский архипелаг. Отныне рыцари госпитальеры стали называться Орденом мальтийских рыцарей.Уже с 1262 г. чтобы вступить в орден госпитальеров, необходимо было иметь благородное происхождение. В последствии существовали две категории втупающих в орден - рыцари по праву рождения и по призванию. В последнюю категорию попадают люди, которые не должны представлять доказательств благородного происхождения. Им достаточно было доказать, что их отец и дед не были рабами и ремесленниками. Также в орден принимались монархи, доказавшие свою верность христианству. В Мальтийском ордене могли состоять и женщины.Рыцари имели определенные обязанности перед орденом - они не могли покинуть казармы без разрешения Великого магистра, проводили в общей сложности пять лет в конвенте (казарме рыцарей) на острове Мальта. Рыцари должны были проплавать на кораблях ордена не менее 2, 5 лет - эта обязанность называлась "караван". К середине XIX в. Мальтийский орден превращается из военной в духовно - благотворительную корпорацию, коей остается и поныне. Резиденция мальтийский рыцарей сейчас находится в Риме.
ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Объяснение: