Образуйте логические пары:
Первый столбик:Наполеон Бонапарт Луцкий договор
Петр Первый отец-основатель США
Дмитрий Кантемир Восстание декабристов
Второй столбик:
Дж.Вашингтон падение фанариотского режима
Т.Владимиреску император-генерал
Николай Первый сражение при Стэнилешть Очень нужно!!

Крепостное право:

Считалось, что крепостное право должно быть отменено.

Земля:

По Конституции, земли должны были быть сохранены за помещиками.  

Сословия:

Должны быть сохранены.

Государственное устройство:

По Конституции, Российская империя должна была быть конституционной монархией. Обязательным было наличие двупалатного парламента, где верхней палатой была бы Державная Дума, а нижняя палата – Верховная Дума, и была бы палата народных представителей – Народным вече – это все законодательная власть, исполнительная власть осуществлялась бы императором.

Административное деление:

Административно-территориальное деление России должно было представлять собой федерацию, которая состояла бы из 15 держав.  

Права:

Конституция Муравьева регламентировала введение гражданских прав и свобод.  

Форма правления:

Конституционная монархия.

Избирательное право:

Всеобщее, но при наличии цензов: гендерный ценз, возрастной ценз, имущественный ценз, ценз на образование.  

Крепостное право:

Крепостное право должно быть отменено.  

Земля:

Земля должна быть как общественной, так и частной.

Сословия:

Сословное деление должно было быть ликвидировано.

Государственное устройство:

Государственное устройство основано на разделении властей, где исполнительная власть была в руках Державной Думы, законодателная – в руках парламента – Народного вече.

Административное деление:

Унитарная республика.

Права:

В Конституции провозглашались гражданские свободы, а контроль за соблюдением конституции должен был осуществлят Верховный собор.

Форма правления:

Согласно Русской правде, Россия должна была быть республикой.

Избирательное право:

Всеобщее при наличии гендерного и возрастного цензов.

ТУРЕЧЧИНА – ЄВРОПА:

ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ПОЛІТИЧНОГО

ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗБЛИЖЕННЯ

На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати

переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє

про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання

про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до-

цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум-

ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про

асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме

ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро-

пи на правах асоційованого члена.

Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь-

кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра-

ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р.,

на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави

К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми

завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль-

ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту-

рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни

різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на-

ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-

чного поступу Туреччини її перший президент1

.

Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської

методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс-

торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці

тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука-

ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю

мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не

був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по-

літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі-

дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му-

сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу-

щих в її історичному розвиткові моментів.

Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала-

ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро-

пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери-

торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів,

так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу

половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува-

ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов-

но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе-

млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос-

татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під-

тримувало високий статус Оттоманської Порти серед європейських країн.