Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь. "В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова - житиме Й народ, як національність..." (І. Огієнко).
Становлення народу тісно пов'язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний моменти свідомості супроводжуються мовою.
Мова - найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо пов'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер - не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За до мислення люди пізнають світ, об'єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм - мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.
Літературна мова - це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення.
В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.
Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов'язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної мови, треба грунтовно вивчати її лексичний склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.
В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого, віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя
Основные задачи внутренней политики Василия шуйского: 1. Сохранение престола в собственных руках 2. Подавление народных восстаний 3. Искоренение самозванцев
Внешней политики: 1. Пресечение иностранной интервенции 2. Пресечение притязаний иностранных правителей на престол Внутренняя: В 1606 году в народе начали ходить слухи о том, что ЛжеДмитрий I, так горячо любимый в народе, на самом деле не был убит. Посему появившийся ЛжеДмитрий II, выдававший себя за Григория Отрепьева, пользовался значительной популярностью. Все это создавало нестабильное положение для действующего царя - Василия Шуйского. В этом же, 1606 году, происходит восстание под руководством Болотникова (первая гражданская война в истории), главной целью которого было свержение Шуйского. На борьбу с восставшими царь выслал войска, но эти войска были не остановить восставших и потерпели ряд поражений (под Кромами, под Ельцом, под Калугой). В целом, ход событий для восставших шел удачно. Но во время осады Москвы рязанские рати перешли на сторону Шуйского, что означало перевес сил в пользу царя. К 1607 году восстание было подавлено. Однако, в 1607 году активные позиции начал занимать ЛжеДмитрий II, он концентрирует все свои силы в Тушино. Страна делится на два противоборствующих лагеря. Для борьбы с ЛжеДмитрием II, Шуйский, в свою очередь, нанимает шведскую наемную армию, события по-началу идут хорошо, но после того, как в казне кончаются средства на наемную армию, шведские войска начинают грабить территории страны на северо-западе. К концу 1608 года из под контроля Шуйского вышли многие регионы. Внешняя политика: Сотрудничество со шведами вызывает, в свою очередь, открытую польскую интервенцию. Уже в 1609 году происходит осада Смоленска, самой мощной крепости России. В 1610 году прекращает свое существование правительство Василия, его с позором пленили и увезли в Польшу.
Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь. "В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова - житиме Й народ, як національність..." (І. Огієнко).
Становлення народу тісно пов'язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний моменти свідомості супроводжуються мовою.
Мова - найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо пов'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер - не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За до мислення люди пізнають світ, об'єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм - мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.
Літературна мова - це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення.
В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.
Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов'язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної мови, треба грунтовно вивчати її лексичний склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.
В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого, віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя
1. Сохранение престола в собственных руках
2. Подавление народных восстаний
3. Искоренение самозванцев
Внешней политики:
1. Пресечение иностранной интервенции
2. Пресечение притязаний иностранных правителей на престол Внутренняя: В 1606 году в народе начали ходить слухи о том, что ЛжеДмитрий I, так горячо любимый в народе, на самом деле не был убит. Посему появившийся ЛжеДмитрий II, выдававший себя за Григория Отрепьева, пользовался значительной популярностью. Все это создавало нестабильное положение для действующего царя - Василия Шуйского. В этом же, 1606 году, происходит восстание под руководством Болотникова (первая гражданская война в истории), главной целью которого было свержение Шуйского. На борьбу с восставшими царь выслал войска, но эти войска были не остановить восставших и потерпели ряд поражений (под Кромами, под Ельцом, под Калугой). В целом, ход событий для восставших шел удачно. Но во время осады Москвы рязанские рати перешли на сторону Шуйского, что означало перевес сил в пользу царя. К 1607 году восстание было подавлено. Однако, в 1607 году активные позиции начал занимать ЛжеДмитрий II, он концентрирует все свои силы в Тушино. Страна делится на два противоборствующих лагеря. Для борьбы с ЛжеДмитрием II, Шуйский, в свою очередь, нанимает шведскую наемную армию, события по-началу идут хорошо, но после того, как в казне кончаются средства на наемную армию, шведские войска начинают грабить территории страны на северо-западе. К концу 1608 года из под контроля Шуйского вышли многие регионы. Внешняя политика: Сотрудничество со шведами вызывает, в свою очередь, открытую польскую интервенцию. Уже в 1609 году происходит осада Смоленска, самой мощной крепости России. В 1610 году прекращает свое существование правительство Василия, его с позором пленили и увезли в Польшу.