Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною й іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.
Объяснение:
Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або «право подавання». Відповідно до нього, питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні вислуги, на прохання наближених до королівського двору осіб
После разделов Речи Посполитой в состав Российской империи вошли земли, на которых жило большое число евреев. К концу XIX века в Российской империи существовала самая большая еврейская община мира (в 1880 году здесь проживало 67 % всего еврейского народа[1]). Однако в результате массовых погромов с 1881-го по 1906 годы, а затем в ходе Гражданской войны территорию Российской империи покинуло более 2 млн евреев, которые эмигрировали, в основном, в США.
На территории СССР в ходе геноцида во время Второй мировой войны немецкими нацистами и их пособниками было убито примерно от 1,5 до 2 млн евреев[2].
В конце 1980-х — начале 1990-х годов, после отмены ограничений на эмиграцию, половина еврейского населения СССР покинула страну, эмигрировав, в основном, в Израиль, США и Германию.
Среди еврейского населения России средняя рождаемость не превышала 1,6 детей во всех поколениях женщин, рождённых в 20 веке. Евреи опережали остальные этнические группы в переходе к более низкому уровню рождаемости. В 1988—1989 годах суммарный коэффициент рождаемости у евреев СССР составлял 1,56 и был ниже например рождаемости городского населения в 2,03. У евреев России суммарный коэффициент рождаемости составлял 1,49, а у евреев Украины 1,52[3].
Значительная часть русскоязычных евреев в настоящее время проживает за пределами бывшего СССР (результат эмиграции, волны которой происходили после 1970 года), в таких странах как США, Израиль, Канада, Германия, Австрия, Австралия, Новая Зеландия, Великобритания, Бельгия, Нидерланды и проч.
По переписи 2010 года численность евреев в России составляла 156 801 человек или 0,11 % от общей численности населения России[4]. В России с 1991 года в качестве самостоятельного субъекта федерации существует Еврейская автономная область, однако по состоянию на 2010 год в ней проживало всего 1628 евреев или 1,03 % от общей численности еврейского населения России.
Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною й іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.
Объяснение:
Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або «право подавання». Відповідно до нього, питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні вислуги, на прохання наближених до королівського двору осіб
После разделов Речи Посполитой в состав Российской империи вошли земли, на которых жило большое число евреев. К концу XIX века в Российской империи существовала самая большая еврейская община мира (в 1880 году здесь проживало 67 % всего еврейского народа[1]). Однако в результате массовых погромов с 1881-го по 1906 годы, а затем в ходе Гражданской войны территорию Российской империи покинуло более 2 млн евреев, которые эмигрировали, в основном, в США.
На территории СССР в ходе геноцида во время Второй мировой войны немецкими нацистами и их пособниками было убито примерно от 1,5 до 2 млн евреев[2].
В конце 1980-х — начале 1990-х годов, после отмены ограничений на эмиграцию, половина еврейского населения СССР покинула страну, эмигрировав, в основном, в Израиль, США и Германию.
Среди еврейского населения России средняя рождаемость не превышала 1,6 детей во всех поколениях женщин, рождённых в 20 веке. Евреи опережали остальные этнические группы в переходе к более низкому уровню рождаемости. В 1988—1989 годах суммарный коэффициент рождаемости у евреев СССР составлял 1,56 и был ниже например рождаемости городского населения в 2,03. У евреев России суммарный коэффициент рождаемости составлял 1,49, а у евреев Украины 1,52[3].
Значительная часть русскоязычных евреев в настоящее время проживает за пределами бывшего СССР (результат эмиграции, волны которой происходили после 1970 года), в таких странах как США, Израиль, Канада, Германия, Австрия, Австралия, Новая Зеландия, Великобритания, Бельгия, Нидерланды и проч.
По переписи 2010 года численность евреев в России составляла 156 801 человек или 0,11 % от общей численности населения России[4]. В России с 1991 года в качестве самостоятельного субъекта федерации существует Еврейская автономная область, однако по состоянию на 2010 год в ней проживало всего 1628 евреев или 1,03 % от общей численности еврейского населения России.
Объяснение: