При Есим хане в Ташкенте правил Турсун, которым овладели сепаратистские настроения. В отсутствие хана он почувствовал себя правителем, провозгласил образование Ташкентского ханства. В середине 1610-х годов он узурпировал власть и правил почти 13 лет.А Есим хан в это время удалился в Могулистан. Воинственный казахский хан в эти годы был втянут в различные интриги, вмешивался в запутанные династические дела в Могулистане, участвовал в военных кампаниях на стороне одного из наследников.
Объяснение:Противостояние с ташкентским ханом Турсуном в 1627-м переросло в открытую борьбу: Есим хан остановился в Туркестане и посылал султанов в Ташкент для переговоров. Турсун не проявил сразу неповиновение, но, когда Есим хан отражал очередное нашествие джунгар, напал на Туркестан. В столице он перебил множество жителей, захватил в плен семью Есим хана и увез в Ташкент. Турсун планировал устроить засаду на самого Есим хана и убить его. Разъяренный хан отправился с войском на Турсуна. В решающей битве недалеко от Ташкента, под Сайрамом, разбил его защитников. Сам Турсун спрятался в крепости, предав свое воинство. Но возмущенные таким вероломством подданные схватили и выдали его Есим хану.
После разрешения конфликта с Турсуном Есим хан расправился с его активными сторонниками и — родом катаган, который практически полностью уничтожили (часть ассимилировалась с уйгурами). Эта страница вошла в историю средневекового Казахстана как Катаганское побоище. Высшим достижением во внутриполитической стратегии стали реформы государственного управления. Их суть сводилась к тому, что главенство прежней аристократии (чингизидов, султанов) было заменено главенством биев и старшин, то есть власть перешла от элиты закрытого вида к элите открытой. Тем самым были расширены права общин, а сами реформы названы исследователями «бийской революцией». Все нововведения были закреплены законодательно в документе «Есім ханның ескі жолы» (‘Древний путь Есим хана’). Он дополнил и осовременил кодекс, созданный при Касым хане
Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Теофіла Окуневського, Теодора Савойки.
Керівне «ядро» УНДП — «Народний комітет».[1]
Програма партії містила вимоги: демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян (викуп великих земельних володінь і наділення селян землею).
Окрім того, у своїй програмі партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців Закарпаття, утворення з руської частини Галичини і Буковини однієї національної провінції з власною адміністрацією і сеймом.
Вищий орган партії — Народний комітет, який очолював Юліан Романчук.
Органом партії був тижневик «Свобода», на її політичній платформі стояли «Діло» та «Буковина».
Домінувала в національному житті Галичини й Буковини, вела успішну боротьбу з москвофільством, відіграла важливу роль у створенні ЗУНР.
На партійному з'їзді 28 березня 1919 року в Станиславові перейменована на Українську трудову партію.
1925 року увійшла до Українського національного демократичного об'єднання (УНДО).
При Есим хане в Ташкенте правил Турсун, которым овладели сепаратистские настроения. В отсутствие хана он почувствовал себя правителем, провозгласил образование Ташкентского ханства. В середине 1610-х годов он узурпировал власть и правил почти 13 лет.А Есим хан в это время удалился в Могулистан. Воинственный казахский хан в эти годы был втянут в различные интриги, вмешивался в запутанные династические дела в Могулистане, участвовал в военных кампаниях на стороне одного из наследников.
Объяснение:Противостояние с ташкентским ханом Турсуном в 1627-м переросло в открытую борьбу: Есим хан остановился в Туркестане и посылал султанов в Ташкент для переговоров. Турсун не проявил сразу неповиновение, но, когда Есим хан отражал очередное нашествие джунгар, напал на Туркестан. В столице он перебил множество жителей, захватил в плен семью Есим хана и увез в Ташкент. Турсун планировал устроить засаду на самого Есим хана и убить его. Разъяренный хан отправился с войском на Турсуна. В решающей битве недалеко от Ташкента, под Сайрамом, разбил его защитников. Сам Турсун спрятался в крепости, предав свое воинство. Но возмущенные таким вероломством подданные схватили и выдали его Есим хану.
После разрешения конфликта с Турсуном Есим хан расправился с его активными сторонниками и — родом катаган, который практически полностью уничтожили (часть ассимилировалась с уйгурами). Эта страница вошла в историю средневекового Казахстана как Катаганское побоище. Высшим достижением во внутриполитической стратегии стали реформы государственного управления. Их суть сводилась к тому, что главенство прежней аристократии (чингизидов, султанов) было заменено главенством биев и старшин, то есть власть перешла от элиты закрытого вида к элите открытой. Тем самым были расширены права общин, а сами реформы названы исследователями «бийской революцией». Все нововведения были закреплены законодательно в документе «Есім ханның ескі жолы» (‘Древний путь Есим хана’). Он дополнил и осовременил кодекс, созданный при Касым хане
Объяснение:
Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Теофіла Окуневського, Теодора Савойки.
Керівне «ядро» УНДП — «Народний комітет».[1]
Програма партії містила вимоги: демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян (викуп великих земельних володінь і наділення селян землею).
Окрім того, у своїй програмі партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців Закарпаття, утворення з руської частини Галичини і Буковини однієї національної провінції з власною адміністрацією і сеймом.
Вищий орган партії — Народний комітет, який очолював Юліан Романчук.
Органом партії був тижневик «Свобода», на її політичній платформі стояли «Діло» та «Буковина».
Домінувала в національному житті Галичини й Буковини, вела успішну боротьбу з москвофільством, відіграла важливу роль у створенні ЗУНР.
На партійному з'їзді 28 березня 1919 року в Станиславові перейменована на Українську трудову партію.
1925 року увійшла до Українського національного демократичного об'єднання (УНДО).