Идеология консерватизма сформировалась как реакция на «ужасы Французской революции» (знаменитый памфлет Эдмунда Бёрка, 1790). Противостоит либерализму, требующему экономических и социальных свобод[1], и социализму, требующему социального равенства и ограничивающему частную собственность. Помимо Бёрка, огромный вклад в оформление консерватизма внесли французский иезуит Жозеф де Местр (1753—1821), английский философ Томас Гоббс (1588—1679) и австрийский-немецкий канцлер граф Клемент Меттерних (1773—1859).
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]
Идеология консерватизма сформировалась как реакция на «ужасы Французской революции» (знаменитый памфлет Эдмунда Бёрка, 1790). Противостоит либерализму, требующему экономических и социальных свобод[1], и социализму, требующему социального равенства и ограничивающему частную собственность. Помимо Бёрка, огромный вклад в оформление консерватизма внесли французский иезуит Жозеф де Местр (1753—1821), английский философ Томас Гоббс (1588—1679) и австрийский-немецкий канцлер граф Клемент Меттерних (1773—1859).
Объяснение:
Вот что я накопал .
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]