Ім'я Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526-16081) глибоко шанується православними в білоруських, українських і польських землях. Нащадок Рюриковичів [7. - С. 958] і князів туровських [2. - С. 46]2, київський воєвода, князь К.К. Острозький – особистість історичного масштабу, значення якої ще належить розкрити майбутнім поколінням. Вплив діяльності Острозького не обмежується 16-початком 17 століття. І сьогодні в 21 столітті, через майже п'ять століть тому, нам належить розкрити сенс здійсненого ним подвигу і з вдячністю взяти кілька корисних уроків з осмислення і формулювання цінностей церковно-культурної ідентифікації в складних історичних обставинах.
Проблема вибору культурно-історичної ідентичності князями Острозькими.
Проблема практичного вибору культурно-історичної ідентичності стояла ще перед Батьком кн. К. К. Острозького-Костянтином Івановичем Острозьким (бл. 1460-1463-1530), великим гетьманом литовським, воєводою трокським, старостою брацлавським і Вінницьким. Після того як К.і. Острозький був поранений в битві при Р. Ведроша (1500) і взятий в полон московськими військами, він навіть недовго пробув московським підданим в Сані боярина (1506-1507 рр.). Таким чином, Костянтин Іванович Острозький був активним учасником геополітичного протистояння Литви і Москви, значною подією якого стала перемога під його керівництвом в битві під Оршею в 1514 р.За великі військові заслуги (більше 60 перемог, у тому числі в битвах з татарами Кримського ханства) король двічі вшанував К. і. Острозького тріумфом, йому було подаровано багато земель4.
Однак слід підкреслити, що в умовах боротьби з німецькими лицарями, татарами, "московитами" за державно-національну самобутність і лідерство в регіоні, у Великому князівстві Литовському і (після Люблінської унії 1569) р.в Речі Посполитій зберігався стабільний релігійний мир і толерантність по відношенню до всіх християнських конфесій. Принципи релігійної свободи були закріплені в статуті ВКЛ 1588 р.і постановах Варшавської Конфедерації 1573 р., що дозволяло зміцнювати і розвивати релігійну ідентичність як православним, так і католикам, а в 16 ст. – протестантам. На наш погляд, саме віротерпима політика влади, що зрівнює в правах всі конфесії, до певного часу (другої половини 16 ст.) сприяла розвитку природної релігійності підданих і визначила наднаціональний стиль цих процесів. Перебуваючи "на краю Європи", Велике Князівство Литовське швидко і безкровно, без воєн і революцій, засвоювало авангардні європейські тенденції, які легко проникали в релігійний світ екуменічно налаштованої шляхти і магнатів: протестантизм в різних, часто радикальних, варіантах, Контрреформація, уніатство. Західноруське православ'я в цих умовах виробляло свої принципи ідентифікації та засоби захисту. Виразниками цих принципів стали князі Острозькі і, перш за все кн.К. К. Острозький.
Если бы я брала интервью по варяжскому вопросу, то я бы задала следующие вопросы:
1) Если мы обратимся к Повести временных лет, то согласно ей начало Руси положали варяжская русь, то есть варяги, которые пришли из заморья. Вы согласны с норманской теорией?
2) Как вам кажется, предопредилила ли суть нормандской теории будущее России?
3) Повесть временных лет не указывает конкретное местоположение варягов, что повлекло появление новых теорий. Какие вам известны? Согласны ли вы с ними?
4) Нормандская теория появилась на свет в начале 17 века, а именно в 1614-1615 года в рамках трудов шведского историка Петра Петрея. А затем данная теория только расширяла свой ареол. С чем вы связываете такую популярность данной теории, и возраставшую критику и появление антинормандской теории?
Вообще, варяжский вопрос раскрывает нормандскую историю, и включает в себя очень важное событие – призвание варяга Рюрика и его братьев Синеусом и Трувором править в Ладоге (по другим сведениям, в Новгороде) в 862 году. Рюрика призвали такие племена как племя ильменских словен, кривичей, мери и чуди.
Из созданных мной вопросов уже понятно, что данный вопрос взял начало из Повести временных лет, которая включает «Сказание о призвании варягов». У данной теории есть критика и множество несогласных, потому что это сказание было передано устно.
Ім'я Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526-16081) глибоко шанується православними в білоруських, українських і польських землях. Нащадок Рюриковичів [7. - С. 958] і князів туровських [2. - С. 46]2, київський воєвода, князь К.К. Острозький – особистість історичного масштабу, значення якої ще належить розкрити майбутнім поколінням. Вплив діяльності Острозького не обмежується 16-початком 17 століття. І сьогодні в 21 столітті, через майже п'ять століть тому, нам належить розкрити сенс здійсненого ним подвигу і з вдячністю взяти кілька корисних уроків з осмислення і формулювання цінностей церковно-культурної ідентифікації в складних історичних обставинах.
Проблема вибору культурно-історичної ідентичності князями Острозькими.
Проблема практичного вибору культурно-історичної ідентичності стояла ще перед Батьком кн. К. К. Острозького-Костянтином Івановичем Острозьким (бл. 1460-1463-1530), великим гетьманом литовським, воєводою трокським, старостою брацлавським і Вінницьким. Після того як К.і. Острозький був поранений в битві при Р. Ведроша (1500) і взятий в полон московськими військами, він навіть недовго пробув московським підданим в Сані боярина (1506-1507 рр.). Таким чином, Костянтин Іванович Острозький був активним учасником геополітичного протистояння Литви і Москви, значною подією якого стала перемога під його керівництвом в битві під Оршею в 1514 р.За великі військові заслуги (більше 60 перемог, у тому числі в битвах з татарами Кримського ханства) король двічі вшанував К. і. Острозького тріумфом, йому було подаровано багато земель4.
Однак слід підкреслити, що в умовах боротьби з німецькими лицарями, татарами, "московитами" за державно-національну самобутність і лідерство в регіоні, у Великому князівстві Литовському і (після Люблінської унії 1569) р.в Речі Посполитій зберігався стабільний релігійний мир і толерантність по відношенню до всіх християнських конфесій. Принципи релігійної свободи були закріплені в статуті ВКЛ 1588 р.і постановах Варшавської Конфедерації 1573 р., що дозволяло зміцнювати і розвивати релігійну ідентичність як православним, так і католикам, а в 16 ст. – протестантам. На наш погляд, саме віротерпима політика влади, що зрівнює в правах всі конфесії, до певного часу (другої половини 16 ст.) сприяла розвитку природної релігійності підданих і визначила наднаціональний стиль цих процесів. Перебуваючи "на краю Європи", Велике Князівство Литовське швидко і безкровно, без воєн і революцій, засвоювало авангардні європейські тенденції, які легко проникали в релігійний світ екуменічно налаштованої шляхти і магнатів: протестантизм в різних, часто радикальних, варіантах, Контрреформація, уніатство. Західноруське православ'я в цих умовах виробляло свої принципи ідентифікації та засоби захисту. Виразниками цих принципів стали князі Острозькі і, перш за все кн.К. К. Острозький.
Если бы я брала интервью по варяжскому вопросу, то я бы задала следующие вопросы:
1) Если мы обратимся к Повести временных лет, то согласно ей начало Руси положали варяжская русь, то есть варяги, которые пришли из заморья. Вы согласны с норманской теорией?
2) Как вам кажется, предопредилила ли суть нормандской теории будущее России?
3) Повесть временных лет не указывает конкретное местоположение варягов, что повлекло появление новых теорий. Какие вам известны? Согласны ли вы с ними?
4) Нормандская теория появилась на свет в начале 17 века, а именно в 1614-1615 года в рамках трудов шведского историка Петра Петрея. А затем данная теория только расширяла свой ареол. С чем вы связываете такую популярность данной теории, и возраставшую критику и появление антинормандской теории?
Вообще, варяжский вопрос раскрывает нормандскую историю, и включает в себя очень важное событие – призвание варяга Рюрика и его братьев Синеусом и Трувором править в Ладоге (по другим сведениям, в Новгороде) в 862 году. Рюрика призвали такие племена как племя ильменских словен, кривичей, мери и чуди.
Из созданных мной вопросов уже понятно, что данный вопрос взял начало из Повести временных лет, которая включает «Сказание о призвании варягов». У данной теории есть критика и множество несогласных, потому что это сказание было передано устно.