1. Слабкість системи була зумовлена тим, що її творці поставили надто багато держав і народів у таке становище, у якому вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявилися милосердними переможцями. Весь тягар повоєнних змін було покладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру здавалися ще більш несправедливими цих народів, оскільки їхні країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилася, коли жодного солдата Антанти так і не ступив на територію Німеччини.
2. Версальсько-Вашингтонська система не призвела до послаблення націоналізму і вирішила питання кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі та заплющували очі на те, коли його порушували інші. За такого переділу кордонів у багатьох країнах виникли райони компактного проживання національних меншин, які потрапили туди в більшості випадків не з власної волі: німці — до Чехословаччини, Франції, Бельгії та Польщі, угорці — до Чехословаччини, Югославії та Румунії, українці — до Польщі, Румунії , Чехословаччину тощо. Версальсько-Вашингтонська система не могла розраховувати на підтримку цих народів Поза Версальсько-Вашингтонською системою залишилася Росія, яка перетворилася на значний дестабілізуючий фактор. Для держав Антанти Росія була передусім зрадницею, яка уклала сепаратний мир із ворогом (Брестський світ від 3 березня 1918 р.). До того ж, більшовизм викликав у країн Антанти ворожість, яка призвела до інтервенції до Росії (1918—1922 рр.), а після її провалу — до ізоляції Росії на міжнародній арені.
3. Серйозним недоліком Версальсько-Вашингтонської системи також були гарантії її збереження. Нові політичні лідери, які прийшли до влади у США, Англії, а згодом і Франції, прагнули відмежуватися від закладеної їхніми попередниками несправедливості. Першим сигналом уразливості системи стало рішення конгресу США не ратифікувати Версальський договір (1921 р. США уклали окремий договір з Німеччиною, що включав усі положення Версальського договору). Водночас, Конгрес США анулював франко-американський договір про взаємодо . Англія, за прикладом США, теж анулювала договір із Францією. У таких умовах Франція, щоб зберегти своє домінуюче становище над Німеччиною, пішла створення союзу східноєвропейських держав, зацікавлених у збереженні Версальської системи. До того ж ці держави мали стати й «санітарним кордоном» із Радянським Союзом. Так було в 1921 р. Франція уклала політичний пакт і військову конвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки Франції Чехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Таким чином, Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом збереження Версальської системи. Висновок: Версальсько-Вашингтонська система не забезпечила безпеку у світі і впала з початком Другої світової війни.
Карл Великий (742-814) был средневековым императором, который правил большей частью Западной Европы с 768 по 814 год. В 771 году Карл Великий стал королем франков - германского племени, обитавшего на территории современной Бельгии, Франции, Люксембурга, Нидерландов и Западной Германии. Он сделал своей миссией объединение всех германских народов в одно королевство и обращение своих подданных в христианство.
достижения цели у Карла Великого были типичными для средневекового правителя - большую часть своего правления он провел в военных походах. Карла считали безжалостным человеком. Например, в 782 Карл Великий, как сообщается, приказал убить около 4500 саксов. Затем он заставил саксов перейти в христианство и объявил, что любой, кто не принял крещение, будет казнен.
Несмотря на свою жестокость и воинственность, Карл Великий был образованным человеком для своего времени, интересовался спортом, любил охоту, верховую езду и плавание.
Сегодня Карл Великий упоминается некоторыми как отец Европы.
Объяснение:
1. Слабкість системи була зумовлена тим, що її творці поставили надто багато держав і народів у таке становище, у якому вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявилися милосердними переможцями. Весь тягар повоєнних змін було покладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру здавалися ще більш несправедливими цих народів, оскільки їхні країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилася, коли жодного солдата Антанти так і не ступив на територію Німеччини.
2. Версальсько-Вашингтонська система не призвела до послаблення націоналізму і вирішила питання кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі та заплющували очі на те, коли його порушували інші. За такого переділу кордонів у багатьох країнах виникли райони компактного проживання національних меншин, які потрапили туди в більшості випадків не з власної волі: німці — до Чехословаччини, Франції, Бельгії та Польщі, угорці — до Чехословаччини, Югославії та Румунії, українці — до Польщі, Румунії , Чехословаччину тощо. Версальсько-Вашингтонська система не могла розраховувати на підтримку цих народів Поза Версальсько-Вашингтонською системою залишилася Росія, яка перетворилася на значний дестабілізуючий фактор. Для держав Антанти Росія була передусім зрадницею, яка уклала сепаратний мир із ворогом (Брестський світ від 3 березня 1918 р.). До того ж, більшовизм викликав у країн Антанти ворожість, яка призвела до інтервенції до Росії (1918—1922 рр.), а після її провалу — до ізоляції Росії на міжнародній арені.
3. Серйозним недоліком Версальсько-Вашингтонської системи також були гарантії її збереження. Нові політичні лідери, які прийшли до влади у США, Англії, а згодом і Франції, прагнули відмежуватися від закладеної їхніми попередниками несправедливості. Першим сигналом уразливості системи стало рішення конгресу США не ратифікувати Версальський договір (1921 р. США уклали окремий договір з Німеччиною, що включав усі положення Версальського договору). Водночас, Конгрес США анулював франко-американський договір про взаємодо . Англія, за прикладом США, теж анулювала договір із Францією. У таких умовах Франція, щоб зберегти своє домінуюче становище над Німеччиною, пішла створення союзу східноєвропейських держав, зацікавлених у збереженні Версальської системи. До того ж ці держави мали стати й «санітарним кордоном» із Радянським Союзом. Так було в 1921 р. Франція уклала політичний пакт і військову конвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки Франції Чехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Таким чином, Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом збереження Версальської системи. Висновок: Версальсько-Вашингтонська система не забезпечила безпеку у світі і впала з початком Другої світової війни.
Объяснение:
Карл Великий (742-814) был средневековым императором, который правил большей частью Западной Европы с 768 по 814 год. В 771 году Карл Великий стал королем франков - германского племени, обитавшего на территории современной Бельгии, Франции, Люксембурга, Нидерландов и Западной Германии. Он сделал своей миссией объединение всех германских народов в одно королевство и обращение своих подданных в христианство.
достижения цели у Карла Великого были типичными для средневекового правителя - большую часть своего правления он провел в военных походах. Карла считали безжалостным человеком. Например, в 782 Карл Великий, как сообщается, приказал убить около 4500 саксов. Затем он заставил саксов перейти в христианство и объявил, что любой, кто не принял крещение, будет казнен.
Несмотря на свою жестокость и воинственность, Карл Великий был образованным человеком для своего времени, интересовался спортом, любил охоту, верховую езду и плавание.
Сегодня Карл Великий упоминается некоторыми как отец Европы.