Слабой стороной является то, что в Македонии, как и во многих государствах богатые семьи стремились занять политические должности, в результате чего проходили различные интриги. Еще слабой стороной являлось население, которое было не довольно политикой. Сильной стороной греческих государств всегда являлась армия, у которой небыло аналогов в мире в стойкости, опытности и в тактике, но это было и проблемой, так как на содержание элитной армии всегда выходила большая сумма. Лучшей стороной греции поправу является культура, с ее великолепием и величием.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]
Сильной стороной греческих государств всегда являлась армия, у которой небыло аналогов в мире в стойкости, опытности и в тактике, но это было и проблемой, так как на содержание элитной армии всегда выходила большая сумма. Лучшей стороной греции поправу является культура, с ее великолепием и величием.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]