У багатовіковій історії України дев'ятнадцятому століттю належить
особлива роль. Попри всі інші духовні й культурні здобутки, що ними збагатилася
українська нація в ХІХ столітті, це період, упродовж якого здійснилося
перебазування усього духовного й культурного життя нації на живу, потенційно
потужну й багату мову, що доти як розмовна функціонувала в народному
середовищі. Мова простолюду, котрий її беріг – у пісні, в думі, в казці й легенді, в
усній оповіді, взагалі в людській розмові протягом століть своєї драматичної
історії, - ця мова в дев'ятнадцятому столітті поступово, але неухильно стала мовою
по суті всіх освічених верств українського народу (принаймні всі ті, хто почував
свій зв'язок із народом, убачали в ній нову, одну з найвиразніших ознак
національної ідентичності), набула статусу мови літературної.
Саме література, звана художньою, високо піднесла значення народного
слова, розкрила в ньому незвідані ще глибини та смисли. Услід за сферою
художньої літератури, українське слово стає інструментом висловлення в
літературній критиці, публіцистиці, в популярній, а далі й фаховій науці, у
філософії... Художній літерартурі належить пріоритетна роль в омовленні
історичного буття української нації власним виразним, новаторським і самобутнім
словом.
Дев'ятнадцяте століття – це класична проза і класична драматургія,
позначені багатством створених там типів і образів, характерів, ситуацій, сюжетних
ходів, живих, неповторних діалогів, це класика у справжньому розумінні цього
слова – художньо виважена й точна, мудра й людинолюбна, до якої й сьогодні
припадає читач і яка склала надійну базу наступного літературного руху, надавши
до вибору митцям, що прийшли потому, й для успадкування, і для заперечення
велике розмаїття виразніше чи лиш пунктирно прокреслених стильових, жанрових,
образобудівних орієнтирів, напрямних віх і алгоритмів.
Модернізм (на його ранній стадії) починае витворюватися в хронологічних
рамках ХІХ ст., він багато в чому зумовлений національними художніми
тенденціями цього періоду, й сьогодні, здається, важливо, не відкидаючи тих ознак,
за якими модернізм протистоїть явищам, що залишались у минулому, підкреслити
також момент його спадкоємності й органічної поєднаності з попереднім
літертурним розвитком.
Объяснение:
У багатовіковій історії України дев'ятнадцятому століттю належить
особлива роль. Попри всі інші духовні й культурні здобутки, що ними збагатилася
українська нація в ХІХ столітті, це період, упродовж якого здійснилося
перебазування усього духовного й культурного життя нації на живу, потенційно
потужну й багату мову, що доти як розмовна функціонувала в народному
середовищі. Мова простолюду, котрий її беріг – у пісні, в думі, в казці й легенді, в
усній оповіді, взагалі в людській розмові протягом століть своєї драматичної
історії, - ця мова в дев'ятнадцятому столітті поступово, але неухильно стала мовою
по суті всіх освічених верств українського народу (принаймні всі ті, хто почував
свій зв'язок із народом, убачали в ній нову, одну з найвиразніших ознак
національної ідентичності), набула статусу мови літературної.
Саме література, звана художньою, високо піднесла значення народного
слова, розкрила в ньому незвідані ще глибини та смисли. Услід за сферою
художньої літератури, українське слово стає інструментом висловлення в
літературній критиці, публіцистиці, в популярній, а далі й фаховій науці, у
філософії... Художній літерартурі належить пріоритетна роль в омовленні
історичного буття української нації власним виразним, новаторським і самобутнім
словом.
Дев'ятнадцяте століття – це класична проза і класична драматургія,
позначені багатством створених там типів і образів, характерів, ситуацій, сюжетних
ходів, живих, неповторних діалогів, це класика у справжньому розумінні цього
слова – художньо виважена й точна, мудра й людинолюбна, до якої й сьогодні
припадає читач і яка склала надійну базу наступного літературного руху, надавши
до вибору митцям, що прийшли потому, й для успадкування, і для заперечення
велике розмаїття виразніше чи лиш пунктирно прокреслених стильових, жанрових,
образобудівних орієнтирів, напрямних віх і алгоритмів.
Модернізм (на його ранній стадії) починае витворюватися в хронологічних
рамках ХІХ ст., він багато в чому зумовлений національними художніми
тенденціями цього періоду, й сьогодні, здається, важливо, не відкидаючи тих ознак,
за якими модернізм протистоїть явищам, що залишались у минулому, підкреслити
також момент його спадкоємності й органічної поєднаності з попереднім
літертурним розвитком.
Объяснение: