Нам задали : колонии про которые надо написать: испания и португалия 1) как жило население этих колоний? 2) как вели себя европейцы на этих землях? 3) каковы последствия европейских завоеваний (положительные и отрицательные)
В начале XIX в. территория России составляла 16 млн км2.
В течение первой половины XIX в. в состав России были включены Финляндия (1809), Царство Польское (1815), Бессарабия (1812), почти все Закавказье (1801-1829), Черноморское побережье Кавказа (от устья реки Кубани до Поти — 1829). В 60-х гг. за Россией был закреплен Уссурийский край (Приморье) , завершился процесс вхождения в состав России большей части казахских земель, начавшийся еще в 30-е гг. XVIII в. К 1864 г. были окончательно завоеваны горные районы Северного Кавказа. В середине 70-х — начале 80-х гг. в состав территории Российской империи вошла значительная часть Средней Азии, а над остальной ее территорией был установлен протекторат. В 1875 г. Япония признала права России на остров Сахалин, а к Японии отошли Курильские острова. В 1878 г. к России были присоединены небольшие земли в Закавказье.
Единственной территориальной потерей России стала продажа США в 1867 г. Аляски вместе с Алеутскими островами (1,5 млн км2), в результате чего она «ушла» с американского континента.
В XIX в. завершился процесс формирования территории Российской империи и было достигнуто геополитическое равновесие ее границ. К концу XIX в. ее территория составляла 22,4 млн км2 Выпиши главную для тебя мысль,что ты считаешь важнее в этом,то и выпиши)
Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини.
На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості:
текстильна,
шкіряна,
соляна,
залізорудна,
тютюнова,
лісова.
Засновувалися нові:
папірні,
гути,
керамічні й залізоробні підприємства,
ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі.
У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.
Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.
Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспортування вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції) широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).
Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий іб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.
За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонаймана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).
В течение первой половины XIX в. в состав России были включены
Финляндия (1809),
Царство Польское (1815),
Бессарабия (1812),
почти все Закавказье (1801-1829),
Черноморское побережье Кавказа (от устья реки Кубани до Поти — 1829).
В 60-х гг. за Россией был закреплен Уссурийский край (Приморье) , завершился процесс вхождения в состав России большей части казахских земель, начавшийся еще в 30-е гг. XVIII в.
К 1864 г. были окончательно завоеваны горные районы Северного Кавказа.
В середине 70-х — начале 80-х гг. в состав территории Российской империи вошла значительная часть Средней Азии, а над остальной ее территорией был установлен протекторат.
В 1875 г. Япония признала права России на остров Сахалин, а к Японии отошли Курильские острова.
В 1878 г. к России были присоединены небольшие земли в Закавказье.
Единственной территориальной потерей России стала продажа США в 1867 г. Аляски вместе с Алеутскими островами (1,5 млн км2), в результате чего она «ушла» с американского континента.
В XIX в. завершился процесс формирования территории Российской империи и было достигнуто геополитическое равновесие ее границ.
К концу XIX в. ее территория составляла 22,4 млн км2
Выпиши главную для тебя мысль,что ты считаешь важнее в этом,то и выпиши)
Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини.
На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості:
текстильна,
шкіряна,
соляна,
залізорудна,
тютюнова,
лісова.
Засновувалися нові:
папірні,
гути,
керамічні й залізоробні підприємства,
ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі.
У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.
Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.
Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспортування вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції) широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).
Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий іб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.
За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонаймана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).