З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. У III і IV Думах офіційно українських фракцій не було. Причиною цього став антидемократичний виборчий закон, прийнятий урядом П. Столипіна, репресивна політика центральної та місцевої адміністрації щодо всіх демократичних, національних партій, тиск на виборців під час голосування. Серед депутатського корпусу 29 депутатів чітко позиціонували себе як захисники національних інтересів України. Однак такої кількості виявилося замало для створення у Державній Думі самостійної української фракції.
Однак, існувала неформальна група українських депутатів. А на засіданнях III і IV Дум обговорювалися питання про українську мову і виділення Холмщини в окрему російську губернію. В III Думу за підписом 37 депутатів було подано законопроект про запровадження української мови у початковій школі паралельно з російською, видання підручників та книжок з урахуванням українських умов, використання української мови в сільських судах. Проте він не був прийнятий. У лютому 1914 р. у доповіді міністру внутрішніх справ полтавський губернатор Багговут рекомендував залучати в українських губерніях на посади вчителів, інспекторів, ректорів, священиків тільки великоросів; звільняти з посади усякого вчителя, який виявляє прихильність до українського; субсидувати газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі для боротьби проти українців; викорінювати використання назв «Україна», «український», доводити, що «Україна» — це окраїна держави в минулі часи тощо.
Для посилення антипольської та антиукраїнської політики III Дума прийняла закон про виділення Холмщини. Ним передбачалось територію з українським населенням відокремити в губернію. На думку авторів проекту, цей крок підривав польський вплив і полегшував асиміляторську політику російського уряду щодо українців.
В Четвертій Думі існувала група українських депутатів, одним з лобістів якої був Михайло Родзянко. На захист українців виступили представники різних політичних сил, зокрема конституційний демократ П. Милюков, трудовик В. Дзюбинський, соціал-демократ Г. Петровський. Було порушене питання про автономію України, яке здобуло підтримку з боку відомих політичних діячів, депутатів О. Керенського, П. Милюкова, Г. Петровського, А. Шингарьова. Професор С. Іванов вимагав заснування українознавчих кафедр в університетах, а єпископ Никон — введення української мови у школах.
Cпециально созданная комиссия ЦК РКП(б) рассмотрела два варианта возможного объединения советских республик. Первоначально (в сентябре 1922 г.) был одобрен план автономизации, т. е. включения республик в состав РСФСР на правах автономных образований. Эту модель создания нового государства отстаивал И.В. Сталин, занимавший пост наркома по делам национальностей. В.И. Ленин наиболее приемлемой формой государственного устройства считал федерацию. Дискуссия выливалась в острые конфликтные ситуации ("грузинский инцидент"). В начале октября комиссией ЦК было принято решение о создании федерации. 26 декабря 1922 г. X Всероссийский съезд Советов одобрил идею создания союзного государства.30 декабря 1922 г. I Всесоюзный съезд Советов принял Декларацию и Договор об образовании Союза Советских Социалистических Республик. II Всесоюзный съезд Советов утвердил в январе 1924 г. первую Конституцию СССР, в основе которой лежали принципы Конституции РСФСР 1918 г.. В компетенцию союзного правительства, в соответствии с Конституцией, входили вопросы внешней политики и торговли, обороны страны, финансов, строительства, путей сообщения и связи.
После того, как в конце сентября 1922 года Ленин настоял на создании новой федерации в форме СССР, разногласия между централистским крылом партии во главе с И.В. Сталиным и национал- коммунистами типа Мдивани – Раковского вступили в самую острую фазу. На данном этапе национально-государственного переустройства Советской России Сталин, сыграл решающую роль в борьбе с национал-коммунистами, которые стали открыто поддерживали центробежные тенденции в государственном развитии национальных окраин. Отказ Ленина от сталинского плана «автономизации» породил в партии и государстве весьма гнетущую, неприятную ситуацию. Отбросив в сторону сталинский план, Ленин затеял очередной опасный эксперимент с российской государственностью, в ходе которого не только разгорелась с новой силой борьба централистского крыла партии с национал-коммунистическими радикалами, но и создалась реальная угроза целостности РСФСР.
Відповідь:
ІІ та IV Думи
З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. У III і IV Думах офіційно українських фракцій не було. Причиною цього став антидемократичний виборчий закон, прийнятий урядом П. Столипіна, репресивна політика центральної та місцевої адміністрації щодо всіх демократичних, національних партій, тиск на виборців під час голосування. Серед депутатського корпусу 29 депутатів чітко позиціонували себе як захисники національних інтересів України. Однак такої кількості виявилося замало для створення у Державній Думі самостійної української фракції.
Однак, існувала неформальна група українських депутатів. А на засіданнях III і IV Дум обговорювалися питання про українську мову і виділення Холмщини в окрему російську губернію. В III Думу за підписом 37 депутатів було подано законопроект про запровадження української мови у початковій школі паралельно з російською, видання підручників та книжок з урахуванням українських умов, використання української мови в сільських судах. Проте він не був прийнятий. У лютому 1914 р. у доповіді міністру внутрішніх справ полтавський губернатор Багговут рекомендував залучати в українських губерніях на посади вчителів, інспекторів, ректорів, священиків тільки великоросів; звільняти з посади усякого вчителя, який виявляє прихильність до українського; субсидувати газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі для боротьби проти українців; викорінювати використання назв «Україна», «український», доводити, що «Україна» — це окраїна держави в минулі часи тощо.
Для посилення антипольської та антиукраїнської політики III Дума прийняла закон про виділення Холмщини. Ним передбачалось територію з українським населенням відокремити в губернію. На думку авторів проекту, цей крок підривав польський вплив і полегшував асиміляторську політику російського уряду щодо українців.
В Четвертій Думі існувала група українських депутатів, одним з лобістів якої був Михайло Родзянко. На захист українців виступили представники різних політичних сил, зокрема конституційний демократ П. Милюков, трудовик В. Дзюбинський, соціал-демократ Г. Петровський. Було порушене питання про автономію України, яке здобуло підтримку з боку відомих політичних діячів, депутатів О. Керенського, П. Милюкова, Г. Петровського, А. Шингарьова. Професор С. Іванов вимагав заснування українознавчих кафедр в університетах, а єпископ Никон — введення української мови у школах.
Cпециально созданная комиссия ЦК РКП(б) рассмотрела два варианта возможного объединения советских республик. Первоначально (в сентябре 1922 г.) был одобрен план автономизации, т. е. включения республик в состав РСФСР на правах автономных образований. Эту модель создания нового государства отстаивал И.В. Сталин, занимавший пост наркома по делам национальностей. В.И. Ленин наиболее приемлемой формой государственного устройства считал федерацию. Дискуссия выливалась в острые конфликтные ситуации ("грузинский инцидент"). В начале октября комиссией ЦК было принято решение о создании федерации. 26 декабря 1922 г. X Всероссийский съезд Советов одобрил идею создания союзного государства.30 декабря 1922 г. I Всесоюзный съезд Советов принял Декларацию и Договор об образовании Союза Советских Социалистических Республик. II Всесоюзный съезд Советов утвердил в январе 1924 г. первую Конституцию СССР, в основе которой лежали принципы Конституции РСФСР 1918 г.. В компетенцию союзного правительства, в соответствии с Конституцией, входили вопросы внешней политики и торговли, обороны страны, финансов, строительства, путей сообщения и связи.
После того, как в конце сентября 1922 года Ленин настоял на создании новой федерации в форме СССР, разногласия между централистским крылом партии во главе с И.В. Сталиным и национал- коммунистами типа Мдивани – Раковского вступили в самую острую фазу. На данном этапе национально-государственного переустройства Советской России Сталин, сыграл решающую роль в борьбе с национал-коммунистами, которые стали открыто поддерживали центробежные тенденции в государственном развитии национальных окраин. Отказ Ленина от сталинского плана «автономизации» породил в партии и государстве весьма гнетущую, неприятную ситуацию. Отбросив в сторону сталинский план, Ленин затеял очередной опасный эксперимент с российской государственностью, в ходе которого не только разгорелась с новой силой борьба централистского крыла партии с национал-коммунистическими радикалами, но и создалась реальная угроза целостности РСФСР.
ответил 06 Июнь, 17 от милани
Объяснение
прочитай и узнаешь