Переселенческая политика Столыпина Обострение аграрного вопроса в центре России царское правительство попыталось разрешить путем колонизации своих окраин переселением крестьян. По мнению исследователей, крестьянская колонизация проходит четыре этапа : первый, 60 – 80 годы XIX века, край был официально закрыт для переселения, т. к. после «освобождения» крепостных крестьян российские помещики неохотно отпускали от себя крестьян, так как им нужна была дешевая рабочая сила. Поэтому для первого этапа характерно самовольное заселение края. Второй этап (1890–1905 годы) сопровождается резким подъемом переселенческого движения в связи с постройкой Транссибирской магистрали, неурожаем и голодом 1891 – 1892 годов в России. Третий этап (1906 – 1909 годы ) самый активный этап крестьянской колонизации. В эти годы правительство всемерно поощряет крестьянское переселение. Четвертый этап (1910 – 1914 годы) характеризуется тем, что правительство на этом этапе ставит новые задачи в землеустройстве русского крестьянства, т. е. распространения на районы Казахстана и Сибири основных положений Указа от 9 ноября 1906 года. По Указу каждый крестьянин имеет право свой надел закрепить в частную собственность, выйти из сельской общины. Пытаясь разрядить недовольство крестьян, ослабить острату аграрного вопроса в центральных губерниях России, связанную с сохранением помещичьего землевладения, царское правительство встало на путь массового переселения русских крестьян в Казахстан и на Дальний Восток. Приток переселенцев в Казахстан особенно возросло после введения столыпинской аграрной реформы.
Яким було українське село у 18 — першій половині 19 ст,?
Життя українських селян не змінилося з попередніх часів. Як і раніше, села закладали поблизу річок та озер, утворюючи вулиці, обабіч яких стояли хати й городи. Традиційними були зовнішній вигляд та внутрішнє опорядження хат. Про те, яким був побут українських селян, якими клопотами вони переймалися, якими були звичаї українського села, довідуємося з творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У другій половині 19 - на початку 20 ст. картини селянського побуту майстерно змальовували Панас Мирний та Іван Нечуй-Левицький, з творами яких познайомитеся на уроках української літератури.
Цінним історичним джерелом є рукописні ілюстровані альбоми Домініка П’єра де ла Фліза, француза за походженням, який від 20-х років 19 ст. був лікарем на Київщині. У службових поїздках Київщиною він не лише надавав медичну до а й занотовував почуте й побачене. Записи доповнював малюнками. Ось як де ла Фліз розповідає про побут українських селян: «Селянські житла (на Київщині) скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом ші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної
хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька стільців.
Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний,
зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі...».
Обострение аграрного вопроса в центре России царское правительство попыталось разрешить путем колонизации своих окраин переселением крестьян. По мнению исследователей, крестьянская колонизация проходит четыре этапа : первый, 60 – 80 годы XIX века, край был официально закрыт для переселения, т. к. после «освобождения» крепостных крестьян российские помещики неохотно отпускали от себя крестьян, так как им нужна была дешевая рабочая сила. Поэтому для первого этапа характерно самовольное заселение края.
Второй этап (1890–1905 годы) сопровождается резким подъемом переселенческого движения в связи с постройкой Транссибирской магистрали, неурожаем и голодом 1891 – 1892 годов в России.
Третий этап (1906 – 1909 годы ) самый активный этап крестьянской колонизации. В эти годы правительство всемерно поощряет крестьянское переселение.
Четвертый этап (1910 – 1914 годы) характеризуется тем, что правительство на этом этапе ставит новые задачи в землеустройстве русского крестьянства, т. е. распространения на районы Казахстана и Сибири основных положений Указа от 9 ноября 1906 года. По Указу каждый крестьянин имеет право свой надел закрепить в частную собственность, выйти из сельской общины.
Пытаясь разрядить недовольство крестьян, ослабить острату аграрного вопроса в центральных губерниях России, связанную с сохранением помещичьего землевладения, царское правительство встало на путь массового переселения русских крестьян в Казахстан и на Дальний Восток. Приток переселенцев в Казахстан особенно возросло после введения столыпинской аграрной реформы.
Яким було українське село у 18 — першій половині 19 ст,?
Життя українських селян не змінилося з попередніх часів. Як і раніше, села закладали поблизу річок та озер, утворюючи вулиці, обабіч яких стояли хати й городи. Традиційними були зовнішній вигляд та внутрішнє опорядження хат. Про те, яким був побут українських селян, якими клопотами вони переймалися, якими були звичаї українського села, довідуємося з творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У другій половині 19 - на початку 20 ст. картини селянського побуту майстерно змальовували Панас Мирний та Іван Нечуй-Левицький, з творами яких познайомитеся на уроках української літератури.
Цінним історичним джерелом є рукописні ілюстровані альбоми Домініка П’єра де ла Фліза, француза за походженням, який від 20-х років 19 ст. був лікарем на Київщині. У службових поїздках Київщиною він не лише надавав медичну до а й занотовував почуте й побачене. Записи доповнював малюнками. Ось як де ла Фліз розповідає про побут українських селян: «Селянські житла (на Київщині) скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом ші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної
хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька стільців.
Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний,
зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі...».
Объяснение: