Народився поблизу Форлі, в Предаппіо. Його батько Алессандро був ковалем, мати Роза — шкільною вчителькою. Його назвали на честь трьох відомих лівих діячів — мексиканського революціонера Беніто Хуареса, італійського соціаліста Андреа Коста та Амількаре Кіпріані. Як і його батько, Беніто став переконаним соціалістом, а пізніше марксистом. Мав брата Арнальдо, який став визначним теоретиком фашизму.
Швейцарський період
Беніто Мусооліні, 1923
Отримавши у 1901 році освіту вчителя початкових класів, 1902 року він емігрував в Швейцарію. Не маючи можливості знайти там постійну роботу, був арештований на 24 години за бродяжництво. Розпочинає навчання в університеті, захоплюється вченнями професора-соціолога В. Парето. Вивчає Ніцше, Шопенгауера, Штірнера та Жоржа Сореля. Згодом влада виселила його з кантону Женеви як небезпечного та політично підозрілого. Переїжджає у місто Анемас, де заробляє лекторською діяльністю.[1]
Повернення до Італії
Повернувшись до Італії, пішов до армії. По поверненню додому вже в 1907-1908 роках працює народним вчителем у Тольмеццо, паралельно вивчає латину та греку. Виступає з доповідями на віче, критикуючи владу. Згодом навчається у приватному інституті імені Уліса Кальві, вивчає французьку. Після декількох сутичок з поліцією у 1908 році пішов працювати до газети в австро-угорському містечку Тренто, його призначили секретарем соціалістичної партії. Був заарештований за політичні переконання. 1909 знову виселений до Італії, де пише книжку "Поглядом соціаліста на Трентино", де висловив заклик до війни Італії з Австро-Угорщиною за повернення ірредентичних земель.[2]
Одружився з подругою дитинства та став у Форлі редактором соціалістичної щотижневої газети La Lotta di Classe («Класова боротьба»). У цей час його політичні погляди дуже відрізнялися від тих, якими вони стануть пізніше. Він називав себе «антипатріотом». У 1910 році виступає на соціалістичнім конгресі в Мілані, де критикує парламентаризм.
У 1911 році знову заарештований після активної участі у масовому протесті проти рішення уряду Джьолітті здійснити експедицію до Лівії.
У 1914 році знову стає перед судом за госту політичну опозицію[3].
Народження фашизму
Беніто Мусоліні
Муссоліні порвав з соціалістами через їхню позицію щодо неприєднання Королівства Італія до Першої світової війни, що і стає початком його відходу від пацифістських позицій.
У листопаді 1914 року він заснував нову газету Il Popolo d'Italia («Народ Італії») та провійськову групу Fasci d'Azione Rivoluzionaria, яка вже за два місяці налічувала 5 тисяч членства. Агітуючи за вступ Італії у війну, що охопила Європу, у 1915 році Муссоліні відправляється на фронт у складі полку берсальєрів. За зразкову хоробрість отримавши підвищення до капрала, 1917 року в боях на плато Карс він отримує важке поранення під час вибуху міномета, що розірвався всередині траншеї. Був доставлений у госпіталь Ронкі, неподалік від ворожих позицій, де йому довелось перенести цілий ряд складних операцій, а також пережити артилерійські обстріли, адже стан здоров'я не дозволяв його транспортовувати. Після складної реабілітації був демобілізований[4].
Повернувшись в Мілан, він шукає шляхи супротиву більшовизму, що починає охоплювати Італію. Термін «фашизм» він виводив від італ. fascio («фасція» — зв'язка прутів, яку несли ліктори перед римськими магістратами і яка була символом державної влади). Фашизм став для італійців символом сили та порядку.
Організованим політичним рухом фашизм став 23 березня 1919 року, коли в Мілані пройшла зустріч фашистської партії «Італійський союз боротьби». Ця дата вважається днем народження італійського фашистського руху, хоча фактична дата заснування — 23 лютого 1919 року.
1919 року комуністи вбивають студента, який відмовляється крикнути "Геть Італію!", згодом комуністи підірвали будівлю театра "Діяна", внаслідок чого загинуло 17 людей. На похорони прийшли і загони фашистів на чолі з Муссоліні. Зрештою, у вересні 1920 року пролетаріат займає фабрики по усій Італії. На одній з фабрик комуністи засудили кількох фашистів на смерть та кинули їх у розпалені печі. По всій країні панує анархія.[5]
Провалившись на виборах 1919 року, він пройшов до парламенту 1921 року, ставши членом правого крила.
В обмін на підтримку групи промисловців та землевласників Муссоліні надавав підтримку штрейкбрехерству та припинив революційну пропаганду. У 1921 «Союз боротьби» був перетворений на Національну фашистську партію. Коли ліберальні уряди Джованні Джолітті, Іваное Бономі та Луїджі Факта не змогли зупинити розповсюдження анархізму, та після того, як фашисти 28 жовтня 1922 року організували демонстративний «Марш на Рим» (Marcia su Roma), італійський король Віктор Емануїл III запросив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. 31 жовтня 1922 року Муссоліні став наймолодшим прем'єр-міністром в історії Італії.
Барда (азерб. Bərdə) — город, центр Бардинского района Азербайджана.
Население города в 1969 году составляло 19,3 тысячи человек, в 2006 году — 37,9 тысяч[1].
1. География
Барда расположена на Карабахской равнине в 260 км от Баку, на реке Тертер. На проходящей через город ветке Евлах — Агдам железной дороги имеется станция Барда.
В нескольких километрах от города находится линия прекращения огня между Азербайджаном и непризнанной Нагорно-Карабахской Республикой.
2. История
В нескольких километрах от современной Барды находятся остатки древнего города Барда, столицы Кавказской Албании и резиденции албанского католикоса, которая была построена в V веке н.э. албанским царем Ваче по повелению сасанидского царя Пероза (457 — 84),[2][3] и вначале называлась Перозапад (перс. Perozapat), а потом Партав (арм. Պարտավ[4]; груз. Bardavi[5]) и Барда (араб. بردعة и араб. بردع).
Благодаря своему важному географическому положению (город располагался на пересечении караванных путей Востока), Барда являлась крупным торгово-ремесленным городом: имела оборонительные стены, защитный ров, каменные мостовые, крытые рынки. На протяжении столетий осуществлялись многочисленные попытки завоевания города. В борьбе против захватчиков особенно прославился правитель Кавказской Албании, князь «всея Албании» Джеваншир, правивший в VII веке; он сражался против Сасанидов, Византии, хазар и арабов, заключая против завоевателей тактические союзы то с одним, то с другим из своих противников. Тем не менее, в 667 году, под угрозой нашествий арабов с юга и хазар с севера, Джеваншир признал себя вассалом Халифата, что стало поворотным пунктом в истории страны и её исламизации. В начале VIII века Албания была полностью завоёвана Халифатом, и в 705 власть Михранидов была упразднена.
Захват города русамиВ 943/944 гг. был на короткое время захвачен пришедшими с севера русами. Монголы и ильханы
Барда серьёзно пострадала во время монгольского нашествия и была восстановлена при Ильханах Ирана. Во время похода Тамерлана город вновь был разрушен.
3. Экономика
Промышленные предприятия: хлопкоочистительный завод, маслосырозавод, завод железобетонных изделий, швейная фабрика. К основным занятиям населения относятся сельское хозяйство, хлопко-, шелко- и птицеводство, производство молочных продуктов.
4. Достопримечательности
Несмотря на нередкие землетрясения, в Барде сохранился ряд средневековых архитектурных сооружений:
башенный мавзолей Ахмеда Зочейбаны 1322 года (зодчий Ахмад ибн Айюб аль-Хафиза Нахчивани) с двумя богато декорированными порталами и узорной облицовкой из простых и поливных кирпичей;
остатки второго мавзолея XIV века (так называемый Ахсадан-Баба). Расположен неподалёку от башенного мавзолея, приписывается тому же зодчему;
мавзолей-мечеть Имамзаде с четырьмя минаретами, XVII—XIX вв.
Список литературы:
Население
В. Минорский. История Ширвана и Дербенда X-XI веков. М. Издательство восточной литературы. 1963
По повелению Пероза, царя персидского, Вачэ построил великий город Перозапат, именуемый ныне Партавом. Мовсес Каланкатуаци. История страны Алуанк. Книга 1 Гл. XV
Партав — статья из Большой советской энциклопедии (3-е издание)
Ранні роки
Народився поблизу Форлі, в Предаппіо. Його батько Алессандро був ковалем, мати Роза — шкільною вчителькою. Його назвали на честь трьох відомих лівих діячів — мексиканського революціонера Беніто Хуареса, італійського соціаліста Андреа Коста та Амількаре Кіпріані. Як і його батько, Беніто став переконаним соціалістом, а пізніше марксистом. Мав брата Арнальдо, який став визначним теоретиком фашизму.
Швейцарський період
Беніто Мусооліні, 1923
Отримавши у 1901 році освіту вчителя початкових класів, 1902 року він емігрував в Швейцарію. Не маючи можливості знайти там постійну роботу, був арештований на 24 години за бродяжництво. Розпочинає навчання в університеті, захоплюється вченнями професора-соціолога В. Парето. Вивчає Ніцше, Шопенгауера, Штірнера та Жоржа Сореля. Згодом влада виселила його з кантону Женеви як небезпечного та політично підозрілого. Переїжджає у місто Анемас, де заробляє лекторською діяльністю.[1]
Повернення до Італії
Повернувшись до Італії, пішов до армії. По поверненню додому вже в 1907-1908 роках працює народним вчителем у Тольмеццо, паралельно вивчає латину та греку. Виступає з доповідями на віче, критикуючи владу. Згодом навчається у приватному інституті імені Уліса Кальві, вивчає французьку. Після декількох сутичок з поліцією у 1908 році пішов працювати до газети в австро-угорському містечку Тренто, його призначили секретарем соціалістичної партії. Був заарештований за політичні переконання. 1909 знову виселений до Італії, де пише книжку "Поглядом соціаліста на Трентино", де висловив заклик до війни Італії з Австро-Угорщиною за повернення ірредентичних земель.[2]
Одружився з подругою дитинства та став у Форлі редактором соціалістичної щотижневої газети La Lotta di Classe («Класова боротьба»). У цей час його політичні погляди дуже відрізнялися від тих, якими вони стануть пізніше. Він називав себе «антипатріотом». У 1910 році виступає на соціалістичнім конгресі в Мілані, де критикує парламентаризм.
У 1911 році знову заарештований після активної участі у масовому протесті проти рішення уряду Джьолітті здійснити експедицію до Лівії.
У 1914 році знову стає перед судом за госту політичну опозицію[3].
Народження фашизму
Беніто Мусоліні
Муссоліні порвав з соціалістами через їхню позицію щодо неприєднання Королівства Італія до Першої світової війни, що і стає початком його відходу від пацифістських позицій.
У листопаді 1914 року він заснував нову газету Il Popolo d'Italia («Народ Італії») та провійськову групу Fasci d'Azione Rivoluzionaria, яка вже за два місяці налічувала 5 тисяч членства. Агітуючи за вступ Італії у війну, що охопила Європу, у 1915 році Муссоліні відправляється на фронт у складі полку берсальєрів. За зразкову хоробрість отримавши підвищення до капрала, 1917 року в боях на плато Карс він отримує важке поранення під час вибуху міномета, що розірвався всередині траншеї. Був доставлений у госпіталь Ронкі, неподалік від ворожих позицій, де йому довелось перенести цілий ряд складних операцій, а також пережити артилерійські обстріли, адже стан здоров'я не дозволяв його транспортовувати. Після складної реабілітації був демобілізований[4].
Повернувшись в Мілан, він шукає шляхи супротиву більшовизму, що починає охоплювати Італію. Термін «фашизм» він виводив від італ. fascio («фасція» — зв'язка прутів, яку несли ліктори перед римськими магістратами і яка була символом державної влади). Фашизм став для італійців символом сили та порядку.
Організованим політичним рухом фашизм став 23 березня 1919 року, коли в Мілані пройшла зустріч фашистської партії «Італійський союз боротьби». Ця дата вважається днем народження італійського фашистського руху, хоча фактична дата заснування — 23 лютого 1919 року.
1919 року комуністи вбивають студента, який відмовляється крикнути "Геть Італію!", згодом комуністи підірвали будівлю театра "Діяна", внаслідок чого загинуло 17 людей. На похорони прийшли і загони фашистів на чолі з Муссоліні. Зрештою, у вересні 1920 року пролетаріат займає фабрики по усій Італії. На одній з фабрик комуністи засудили кількох фашистів на смерть та кинули їх у розпалені печі. По всій країні панує анархія.[5]
Провалившись на виборах 1919 року, він пройшов до парламенту 1921 року, ставши членом правого крила.
В обмін на підтримку групи промисловців та землевласників Муссоліні надавав підтримку штрейкбрехерству та припинив революційну пропаганду. У 1921 «Союз боротьби» був перетворений на Національну фашистську партію. Коли ліберальні уряди Джованні Джолітті, Іваное Бономі та Луїджі Факта не змогли зупинити розповсюдження анархізму, та після того, як фашисти 28 жовтня 1922 року організували демонстративний «Марш на Рим» (Marcia su Roma), італійський король Віктор Емануїл III запросив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. 31 жовтня 1922 року Муссоліні став наймолодшим прем'єр-міністром в історії Італії.
.
Барда (азерб. Bərdə) — город, центр Бардинского района Азербайджана.
Население города в 1969 году составляло 19,3 тысячи человек, в 2006 году — 37,9 тысяч[1].
1. География
Барда расположена на Карабахской равнине в 260 км от Баку, на реке Тертер. На проходящей через город ветке Евлах — Агдам железной дороги имеется станция Барда.
В нескольких километрах от города находится линия прекращения огня между Азербайджаном и непризнанной Нагорно-Карабахской Республикой.
2. История
В нескольких километрах от современной Барды находятся остатки древнего города Барда, столицы Кавказской Албании и резиденции албанского католикоса, которая была построена в V веке н.э. албанским царем Ваче по повелению сасанидского царя Пероза (457 — 84),[2][3] и вначале называлась Перозапад (перс. Perozapat), а потом Партав (арм. Պարտավ[4]; груз. Bardavi[5]) и Барда (араб. بردعة и араб. بردع).
Благодаря своему важному географическому положению (город располагался на пересечении караванных путей Востока), Барда являлась крупным торгово-ремесленным городом: имела оборонительные стены, защитный ров, каменные мостовые, крытые рынки. На протяжении столетий осуществлялись многочисленные попытки завоевания города. В борьбе против захватчиков особенно прославился правитель Кавказской Албании, князь «всея Албании» Джеваншир, правивший в VII веке; он сражался против Сасанидов, Византии, хазар и арабов, заключая против завоевателей тактические союзы то с одним, то с другим из своих противников. Тем не менее, в 667 году, под угрозой нашествий арабов с юга и хазар с севера, Джеваншир признал себя вассалом Халифата, что стало поворотным пунктом в истории страны и её исламизации. В начале VIII века Албания была полностью завоёвана Халифатом, и в 705 власть Михранидов была упразднена.
Захват города русамиВ 943/944 гг. был на короткое время захвачен пришедшими с севера русами. Монголы и ильханы
Барда серьёзно пострадала во время монгольского нашествия и была восстановлена при Ильханах Ирана. Во время похода Тамерлана город вновь был разрушен.
3. Экономика
Промышленные предприятия: хлопкоочистительный завод, маслосырозавод, завод железобетонных изделий, швейная фабрика. К основным занятиям населения относятся сельское хозяйство, хлопко-, шелко- и птицеводство, производство молочных продуктов.
4. Достопримечательности
Несмотря на нередкие землетрясения, в Барде сохранился ряд средневековых архитектурных сооружений:
башенный мавзолей Ахмеда Зочейбаны 1322 года (зодчий Ахмад ибн Айюб аль-Хафиза Нахчивани) с двумя богато декорированными порталами и узорной облицовкой из простых и поливных кирпичей;
остатки второго мавзолея XIV века (так называемый Ахсадан-Баба). Расположен неподалёку от башенного мавзолея, приписывается тому же зодчему;
мавзолей-мечеть Имамзаде с четырьмя минаретами, XVII—XIX вв.
Список литературы:
Население
В. Минорский. История Ширвана и Дербенда X-XI веков. М. Издательство восточной литературы. 1963
По повелению Пероза, царя персидского, Вачэ построил великий город Перозапат, именуемый ныне Партавом. Мовсес Каланкатуаци. История страны Алуанк. Книга 1 Гл. XV
Партав — статья из Большой советской энциклопедии (3-е издание)
Объяснение: