Московское княжествов первой половине XV век
1.что характерно для поместного землевладения?
1)наследование земли
2)использование труда помещика и членов его семьи
3)использование труда рабов
4)предоставление земли при условии населения службы князю
2.Бояре поддерживали князя в его объединительной политике, потому что стремились:
1)установить боярскую республику
2)установить тесные контакты с Золотой Ордой
3)переселиться в Москву
4)с князя увеличить свои владения
3.Кого на Руси называли в XV веке называли «гостями-сурожанами»?
1)негостеприимных людей
2)знатных бояр
3)переселенцев, приехавших в Москву
4)купцов, торговавших итальянскими колониями на южном берегу Крыма
4.Кого на Руси называли «гостями-суконниками»?
1)знатных бояр
2)купцов, торговавших западноевропейским сукном
3)мастеров, изготавливавших сукно
4)жителей Суконного переулка в Москве
5.Почему помещики поддерживали князя в его объединительной политике?
1)они хотели отказаться от военнй службы и заняться торговлей
2)они расчитывали породниться с правящей княжеской династией
3)благосостояние помещиков зависело от князя
4)они расчитывали на ослабление великокняжеской власти
6.Термины:
1) Поместье 2) Династическая война 3) Служилые люди 4) Вотчина
Определения:
А) Земельное владение, даваемое за военную и государственную службу без права
продажи, обмена, наследования Б) Война за великое княжение между потомками
Дмитрия Донского В) Общее название людей, несших военную или иную службу в
пользу государства Г) Безусловное наследственное земельное владение
1
2
3
4
Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р., коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання.
Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів:
По-перше, в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей (ця територія була заселена пізніше від інших частин Правобережжя).
По-друге, панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря.
По-третє, значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя.
По-четверте, на півдні Київщини загострилися релігійнісуперечності.
На оборону Православної Церкви стала російська царицяКатерина ІІ. Саме тоді польська шляхта, вороже настроєна до Росії, організувала конфедерацію в м. Барі (містечко на Вінниччині). В цей момент гайдамаки підняли повстання, розраховуючи на російську до Відомими гайдамацькими ватажками стали Максим Залізняк та Іван Гонта. Здобувши Умань, вони вчинили жорстоку різанину панів, євреїв, католицького духовенства. Гайдамацький рух набрав великих розмірів, але зорганізувати повстанців в одну армію не пощастило. З іншого боку, Росія не виправдала надій. Генерал Кречетніков, йдучи на до повстанцям, спочатку ніби виявляв прихильність до них, але потім за завданням Катерини ІІ наказав заарештувати ватажків і віддати їх польському судові. Гонту було піддано тортурам і покарано смертю, а Залізняка заслано в Сибір.
Причинами поразки було те, що царизм вів двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого – боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну. Коліївщина (від слів «кіл», «колоти», «колій») була стихійним і погано організованим повстанням. Але об’єктивно вона сприяла возз’єднанню Правобережної України з Лівобережною, що відбулося в кінці XVIII ст. Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольного руху в Галичині.
Опришківство – визвольний рух у Галичині, який розпочався вже у ХVІ столітті і був викликаний посиленням експлуатаціїселянства й національного гніту. Опришки використовували методи партизанської боротьби, діяли невеликими загонами, користувалися масовою підтримкою населення. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті – 40-ві роки ХVІІІ ст. під проводом Олекси Довбуша (загинув 1745 р.). Згодом опришківський рух очолювали І. Бойчук, В. Баюрак, П. Орфенюк.
Отже, опришківство було невід’ємною течією національно-визвольного руху всього народу, підточувало підвалини кріпосницького ладу, мало антипольське, антишляхетське спрямування.
способствовали разделению и особенности формирования княжеского, боярского, церковного землевладения – более развитого на юге и менее – в новгородской земле. возникают крупные удельные центры – великие княжества полоцкое, владимирское. галицко-волынское, тверское, черниговское, а также новгородское и псковское государства. княжеские усобицы и набеги кочевников вызвали миграции населения из киевской, волынской и других южных земель на более безопасный северо-восток, в ростово-суздальские края – в «залесье». переселенцы ассимилировали местное угро-финское население, основывали новые города с названиями, указывающими на их происхождение – владимир, переславль, галич. титул великого князя киевского оставался номинальным, реально могущественными государствами становились галицко-волынское и владимирское княжества, новгородская республика и другие. некоторые из этих государств стали центрами высокой культуры, где возникли собственное придворное летописание, , архитектура, на мировом уровне развивались ремесла, активно распространялась грамотность среди населения. интеллектуалы того времени, продолжали воспринимать разрозненные княжества как единую « землю» и призывали князей к единству.
развитие этих государств было нарушено татаро-монгольским нашествием 1237–1240 гг., когда на основной территории руси завоеватели полностью разрушили города, уничтожили население, убив или угнав в рабство практически всех носителей знаний и умений – ремесленников, духовных лиц, торговцев. в бою истребили княжеские дружины, состоявшие из носителей военно-административных традиций и «рыцарской» психологии. достаточно тонкий цивилизационный слой исчез мгновенно, а восстанавливался несколько столетий, ввиду отдаленности и религиозной обособленности руси от культурных центров запада и востока. возрождавшиеся княжества признавали себя вассалами орды, население платило колоссальную дань и обязано было поставлять воинов в ханские армии, рабов и рабынь. новые княжеские дворы и дружины набирались из простолюдинов, всецело зависящих от князя и не похожих на вольных богатырей-рыцарей прошлого, типа ильи муромца и других героев, оставшихся только в былинах. множество ремесел умерло, некому было учить стеклянному делу, каменной архитектуре, ковке оружия, эмальерному и другим искусствам, даже грамоте. на этом фоне продолжались бесконечные княжеские усобицы, в которые вмешивались новые суверены – ханы, судившие по своему усмотрению и именовавшиеся князьями византийским титулом «царь», как раньше именовали только владык константинополя.