Международные отношения в конце хv - xvii в. краткое содержание параграфа, по пунктам :
1)вера и династия
2) вековая вражда
3)религиозные войны xvi - xviiвв
4) начало тридцатилетней войны
5) выступление швеции и франции
6)войны людовика
7) время дипломатов

Венский конгресс 1814—1815 гг. — общеевропейская конференция, в ходе которой была выработана система договоров, направленных на восстановление феодально-абсолютистских монархий, разрушенных французской революцией 1789 года и наполеоновскими войнами, и были определены новые границы государств европы. в конгрессе, проходившем в вене с октября 1814 по июль 1815 г. под председательством австрийского дипломата графа меттерниха, участвовали представители всех стран европы (кроме османской империи). переговоры проходили в условиях тайного и явного соперничества, интриг и закулисных сговоров. участники править россию на конгрессе представляли александр i, к. в. нессельроде и а. к. разумовский (в работе спецкомиссий принимал участие иоганн фон анстетт); великобританию — р. с. каслри и а. у. веллингтон; австрию — франц i, к. меттерних, пруссию — к. а. гарденберг, в. гумбольдт, францию — шарль морис де талейран-перигор португалию — педро де соуза гольштейн де палмела швецию — граф карл ак­сель аёвенхъельм все решения венского конгресса были собраны в заключительном акте венского конгресса. конгресс санкционировал включение в состав нового королевства нидерландов территории австрийских нидерландов (современная бельгия), однако все остальные владения австрии вернулись под контроль габсбургов, в том числе ломбардия, венецианская область, тоскана, парма и тироль. пруссии досталась часть саксонии, значительная территория вестфалии и рейнской области. дания, бывшая союзница франции, лишилась норвегии, переданной швеции. в италии была восстановлена власть папы римского над ватиканом и папской областью, а бурбонам вернули королевство обеих сицилий. был также образован германский союз. часть созданного наполеоном герцогства варшавского вошла в состав российской империи под названием царство польское, а император александр i становился и польским королём. австрия получила южную часть малой польши и большую часть червонной руси, зальцбург, италия: ломбардия, венецианская республика, герцогство моденское, пармское, тосканское, западные земли великой польши с городом познанью и польское вернулись к пруссии. этот раздел польши между державами в науке иногда выделяется как «четвёртый раздел польши»[1]. состоялось международное признание нейтралитета швейцарии. провозглашение политики нейтралитета оказало определяющее воздействие на последующее развитие швейцарии. нейтралитету ей удалось не только уберечь свою территорию от опустошительных военных конфликтов 19 и 20 веков, но также стимулировать развитие поддержанием взаимовыгодного сотрудничества с воюющими сторонами[2].

Відповідь:

еред дослідників відсутній єдиний погляд про час і місце виділення з українофільства як феномену політичного українського руху. Також дискусійним є питання про основні рушійні сили його формування.

У своєму досліджені «Українство в Росії: Новійші часи.» Володимир Дорошенко розділяє розвиток українського руху в Росії на три етапи. Перший, Полтавсько-Харківський, тривав з кінця XVIII ст. до 40-х років XIX ст. Саме тоді, у 1791, козацька старшина направила Василя Капніста до Німеччини шукати до проти «російської тиранії», котра брутальною рукою скасувала українські вольності. Другий, Петербурзько-Київський, тривав в 40-х роках. В 70-х роках рух переноситься до Києва. Відтоді, на його думку Київ стає столицею новітнього українського руху.[3] Подібні стадії виділяв і М.С. Грушевський.

Початок

Детальніше: Новгород-Сіверський патріотичний гурток та Малоросійське таємне товариство

Василь Капніст

Відокремлення українців із християнського загалу Речі Посполитої відбувалося на ґрунті української етнічної ідентичності в ході: піднесення ролі міст як інтелектуальних центрів; пошуків релігійного порозуміння між православними і католицькими конфесіями; поширення протестантського руху і реформаційного вільнодумства в умовах утисків як на Заході так і на Сході Європи; розвитку православних церковних братств і відповідної шкільної освіти; загострення боротьби православної церкви з католицькою; боротьби козацтва за своє самоутвердження та виникнення союзу козацтва з православною церквою. Могутній поштовх процесам само-ідентифікації українських вищих в суспільства з українською людністю, з українською територією та з українськими релігійними цінностями був даний національною революцією 1648–76. Однак, після прийняття Гетьманщиною протекції московського царя ці процеси поступово почали згасати. Козацька еліта віддавала перевагу не стільки політичній чи етнорелігійній ідентичності, скільки становій, добиваючись урівнення себе в правах з російським дворянством[4].

Поштовхом до відродження української національної ідентичності стали загальноєвропейські історичні зміни 18 ст. Вони збудили в української еліти потребу знайти свою «українську правду». І хоча цей пошук спочатку підпорядковувався передусім становим інтересам української козацької старшини, однак створення українською елітою власного історичного міфу (найвиразніше представленого в анонімній «Історії Русів») та консолідація навколо ідей республіканізму дали їй можливість вийти за межі корпоративних інтересів і закласти наріжні камені в процес формування модерної української нації[5][6].

У квітні 1791 року Василь Капніст разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл (Новгород-Сіверського патріотичного гуртка) перебував у Берліні. Він вів переговори з представниками пруських урядових кіл, про можливість надання до українському національно-визвольному рухові у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства.

1821 року Василь Лукашевич заснував Малоросійське таємне товариство, що ставило собі за мету створення української самостійної держави.. Осередки товариства існували в Києві, Полтаві, Чернігові та інших містах. Малоросійське таємне товариство мало тісні зв'язки з Товариством Об'єднаних Слов'ян і польськими патріотичними організаціями, зокрема товариством Темпляри. В 1826 членів Малоросійського товариства було заарештовано.

Пояснення: