Единое сердце означает, что и те, и другие желали блага для России, отмены крепостного права. При этом они смотрели в разные стороны, западники, как понятно из названия на Европу, славянофилы на допетровскую Россию.
Итак, в 19 веке в России были две доминирующие силы: западники и славянофилы. Одни считали, что Россия должна развиваться по образцу западных стран, для них Запад был эталоном развития. Другие, что Россия имеет свой особый путь, для них Запад был примером морального падения, источник пагубных идей.
Славянофилы видели политический строй России в самодержавии с опорой на русский народ, а западники видели выход в конституционной монархии по английскому образцу.
Православие – основа всего для славянофилов. Западники вообще не придавали большого значения религии в жизни государства. Оба направления выступали за отмену крепостного права, но славянофилы склонялись к владению земли на основе общинного земледелия, западники приветствовали частную собственность на землю.
Частный фермер – вот выход для западников в плане владения землей. Именно это и пытался сделать Столыпин позже в 1906-1911 годах. Как видим, смотрели они действительно в разные стороны, но сердце болело одно - за Россию. Оба направления хотели изменений, желали изменений мирным путем, путем реформ сверху, оба решительно отвергли революцию.
Володимир Великий: внутрішня політика У 980 р. київським князем став Володимир. Йому необхідно було встановити та посилити владу над 20 різними племенами (слов’янськими і неслов’янськими), що жили на території Київської Русі. Володимир придушив повстання в’ятичів, радимичів, наклав на них данину. Потім Володимир приєднав до Київської Русі міста Червенської Русі — Червень, Белз, Перемишль, а також землі ятвягів (що жили між Німаном і Західним Бугом).Ярослав Мудрий займався зміцненням і розширенням кордонів держави. Так, у 1030—1031 pp. у поляків були відвойовані червенські міста. У1036 р. Ярослав Мудрий остаточно розгромив печенігів, приєднав до території Київської Русі землі племен чудь, захопив місто Юр’єв. Західні кордони зміцнювалися внаслідок успішних походів проти литовських племен.У зовнішній політиці Ярослав Мудрий вважав за головне налагодження відносин з Візантією. Хоча імператор візантійський Костянтин IX спробував змінити миролюбну політику Візантії відносно Русі, однак потім був змушений шукати примирення з нею. У 1046 р. була підписана нова російсько-візантійська угода. Ярослав займався зміцненням русько-німецьких відносин — обмін посольствами відбувався двічі: у 1030—1031 і в 1040—1043 pp.Зміцнивши в такий б міжнародне становище держави, Володимир розпочав проведення внутрішніх реформ: військової, адміністративної, судової, містобудівної тощо. Військова реформа полягала в тому, що племінна організація війська була замінена феодальною: за службу воїни одержували у власність землю. Почалося будівництво фортець-укріплень біля Києва («змієві вали»). По Десні, Трубежу, Сулі, Остеру зводилися укріплені міста, що стали опорними пунктами в боротьбі з кочівниками. У ході адміністративної реформи держава була розділена на 8 округів, що поділялися на волості. На чолі округів стояли довірені особи князя або його сини.
Единое сердце означает, что и те, и другие желали блага для России, отмены крепостного права. При этом они смотрели в разные стороны, западники, как понятно из названия на Европу, славянофилы на допетровскую Россию.
Итак, в 19 веке в России были две доминирующие силы: западники и славянофилы. Одни считали, что Россия должна развиваться по образцу западных стран, для них Запад был эталоном развития. Другие, что Россия имеет свой особый путь, для них Запад был примером морального падения, источник пагубных идей.
Славянофилы видели политический строй России в самодержавии с опорой на русский народ, а западники видели выход в конституционной монархии по английскому образцу.
Православие – основа всего для славянофилов. Западники вообще не придавали большого значения религии в жизни государства. Оба направления выступали за отмену крепостного права, но славянофилы склонялись к владению земли на основе общинного земледелия, западники приветствовали частную собственность на землю.
Частный фермер – вот выход для западников в плане владения землей. Именно это и пытался сделать Столыпин позже в 1906-1911 годах. Как видим, смотрели они действительно в разные стороны, но сердце болело одно - за Россию. Оба направления хотели изменений, желали изменений мирным путем, путем реформ сверху, оба решительно отвергли революцию.
Володимир Великий: внутрішня політика У 980 р. київським князем став Володимир. Йому необхідно було встановити та посилити владу над 20 різними племенами (слов’янськими і неслов’янськими), що жили на території Київської Русі. Володимир придушив повстання в’ятичів, радимичів, наклав на них данину. Потім Володимир приєднав до Київської Русі міста Червенської Русі — Червень, Белз, Перемишль, а також землі ятвягів (що жили між Німаном і Західним Бугом).Ярослав Мудрий займався зміцненням і розширенням кордонів держави. Так, у 1030—1031 pp. у поляків були відвойовані червенські міста. У1036 р. Ярослав Мудрий остаточно розгромив печенігів, приєднав до території Київської Русі землі племен чудь, захопив місто Юр’єв. Західні кордони зміцнювалися внаслідок успішних походів проти литовських племен.У зовнішній політиці Ярослав Мудрий вважав за головне налагодження відносин з Візантією. Хоча імператор візантійський Костянтин IX спробував змінити миролюбну політику Візантії відносно Русі, однак потім був змушений шукати примирення з нею. У 1046 р. була підписана нова російсько-візантійська угода. Ярослав займався зміцненням русько-німецьких відносин — обмін посольствами відбувався двічі: у 1030—1031 і в 1040—1043 pp.Зміцнивши в такий б міжнародне становище держави, Володимир розпочав проведення внутрішніх реформ: військової, адміністративної, судової, містобудівної тощо. Військова реформа полягала в тому, що племінна організація війська була замінена феодальною: за службу воїни одержували у власність землю. Почалося будівництво фортець-укріплень біля Києва («змієві вали»). По Десні, Трубежу, Сулі, Остеру зводилися укріплені міста, що стали опорними пунктами в боротьбі з кочівниками. У ході адміністративної реформи держава була розділена на 8 округів, що поділялися на волості. На чолі округів стояли довірені особи князя або його сини.