История освоения минеральных ресурсов. На территории Марокко найдено бронзовое и медное оружие, изготовленное из местного сырья во 2-м тысячелетии до н.э. Были известны серебряные и медные рудники на юге страны, эксплуатировавшиеся также в первые века н.э. После образования исламских государств (8 в.) начинается интенсивное развитие горного промысла в Марокко, о котором сообщают как письменные источники, так и археологические остатки шахт, штолен, плавильных печей. В 10-13 вв. существовали 2 типа рудников: крупные рудники благородных металлов, контролируемые государством, и мелкие разработки, принадлежавшие племенам и отдельным семьям. Арабский географ аль-Якуби (конец 9 в.) сообщает о наличии в Марокко золота, которое "выходит изземли, как растения"; предполагается, что речь идёт о месторождении на юго-востоке страны, в области Дра.О серебряных рудниках имеются сведения в произведениях арабских писателей 9-13 вв. Крупнейшие из этих рудников ("Авам", "Згундер", "Тамедульт") достигают расцвета в 13 веке. Для водоотлива на них использовались нории с приводом от водяного колеса. Эксплуатацию начинали обычно траншеей, достигавшей глубины 15-20 м. При более глубоком залегании рудных жил прорывали вертикальный колодец до их основания и вели добычу по восстанию, расширяя выработку до образования камеры. Для опоры часть руды оставляли в целиках. Несколько камер соединяли, что облегчало проветривание; для интенсификации воздушного потока зажигали костры. Спуск и подъём осуществлялся по вырубленным в стенках стволов лестницам или по верёвкам. Наиболее крупные рудники, располагавшиеся на горных склонах, представляли собой сложный комплекс разветвлённых выработок: штолен, спусков, стволов и камер. Медные рудники эксплуатировались на юго-востоке (Сиджильмаса), в провинции Cyc (Игли).Очень чистая медь добывалась близ г. Касба-Тадла, на реке Умм-эр-Рбия. В 14-15 вв. происходит постепенный упадок ведущих отраслей горнодобывающей промышленности, связанный с истощением месторождений, отсутствием леса и позднее с конкуренцией европейских стран. Тем не менее писатель 16 века Лев Африканский сообщает о добыче железной руды в горах Деменсера, севернее Таруданта (Высокий Атлас) и в области племён Игезулен в Антиатласе, а также в Эль-Джуму на северо-востоке страны. Серебряный рудник действовал в Антиатласе, а золотой рудник, открытый в 16 веке, по сообщению Диего де Toppeca, был засыпан по приказанию султана, чтобы не привлекать внимания европейцев. Руды меди добывались в Антиатласе, свинца и сурьмы — у подножия Атласских гор, мрамор — в горах Хантата, юго-восточнее г. Марракеш, соль — на северном побережье страны. На юге, на реке Дра, добывали асбест, из которого изготавливались несгораемые верёвки и поводья. В 17-18 вв. продолжалась добыча руд меди, свинца и олова (Ульмес). Марокканское олово вывозилось во Францию и другие страны Европы, и некоторое время успешно конкурировало с английским. С началом промышленной революции (18 в.) марокканские полиметаллические рудники не смогли конкурировать с европейским производством, и в 1-й половине 19 века горнодобывающая промышленность Марокко свёртывается, чему архаичность техники и политическая нестабильность. Действовали 1-2 небольшие шахты по добыче медных руд в провинции Cyc.
Мета - з'ясувати, як радянська українізація вплинула на формування української нації, і головне, яку роль зіграло в цьому розстановка зовнішніх політичних сил.Завдання:.визначити роль зовнішнього фактора на українське нациостраительство (а саме він, на мій погляд, зіграв вирішальну роль) в період, що передує українізації (а саме - роки існування УНР),2.описати соціальну стратифікацію в Південно-Західному Краї Російської Імперії, на землях якого з'явилася і УНР, а потім і УРСР,3.пролити світло на роль внутрішнього чинника майбутнього націостроительства в Південно-Західному краї,4.описати причину, цілі та наслідки українізації в УРСР.Тема дуже актуальна і має яскраве політичне забарвлення, у зв'язку з чим, проблема мінливо тлумачиться в історіографії та суспільстві в цілому. В самому українському суспільстві (як і в українській діаспорі) діапазон ставлення до цього явища дуже широкий. Одні абсолютизують українізацію і закликають повторити курс в сучасній Україні, Інші розцінюють це явище, як невдалий експеримент, в якому немає нічого цікавого. Така розхожа думка в думках обумовлена не тільки відмінностями в настроях населення різних регіонів України, а й нерозробленістю методологічної коренізації проблем, чому свідчить факти.Так, у російській історіографії з даної проблематики стверджується, що на місцях чинили опір українізації, її позитивні досягнення обумовлені саме форсованими і рішучими діями центру. Більшість українських істориків дотримується саме цієї позиції, однак на відміну від російських істориків, які вважають, що опір мас (переважно міських) було обумовлено неприйняттям факту насильницької зміни національної ідентичності, українські політичні сили вважають, що опір було обумовлено довгими століттями "русифікацією". Тобто радянська влада, з їхньої точки зору, нав'язувала українському народу загублену ідентичність.
Мета - з'ясувати, як радянська українізація вплинула на формування української нації, і головне, яку роль зіграло в цьому розстановка зовнішніх політичних сил.Завдання:.визначити роль зовнішнього фактора на українське нациостраительство (а саме він, на мій погляд, зіграв вирішальну роль) в період, що передує українізації (а саме - роки існування УНР),2.описати соціальну стратифікацію в Південно-Західному Краї Російської Імперії, на землях якого з'явилася і УНР, а потім і УРСР,3.пролити світло на роль внутрішнього чинника майбутнього націостроительства в Південно-Західному краї,4.описати причину, цілі та наслідки українізації в УРСР.Тема дуже актуальна і має яскраве політичне забарвлення, у зв'язку з чим, проблема мінливо тлумачиться в історіографії та суспільстві в цілому. В самому українському суспільстві (як і в українській діаспорі) діапазон ставлення до цього явища дуже широкий. Одні абсолютизують українізацію і закликають повторити курс в сучасній Україні, Інші розцінюють це явище, як невдалий експеримент, в якому немає нічого цікавого. Така розхожа думка в думках обумовлена не тільки відмінностями в настроях населення різних регіонів України, а й нерозробленістю методологічної коренізації проблем, чому свідчить факти.Так, у російській історіографії з даної проблематики стверджується, що на місцях чинили опір українізації, її позитивні досягнення обумовлені саме форсованими і рішучими діями центру. Більшість українських істориків дотримується саме цієї позиції, однак на відміну від російських істориків, які вважають, що опір мас (переважно міських) було обумовлено неприйняттям факту насильницької зміни національної ідентичності, українські політичні сили вважають, що опір було обумовлено довгими століттями "русифікацією". Тобто радянська влада, з їхньої точки зору, нав'язувала українському народу загублену ідентичність.