К началу 20 в. Япония подошла быстроразвивающимся государством со значительным капиталистическим сектором и сохраняющимися пережитками феодальных отношения в сельском хозяйстве.
Мировой экономический кризис 1900 г. Затронул и японскую экономику. Результатом его явилось разорение мелких и средних капиталистических предприятий и поглощение их крупными, в результате чего в Японии стали появляться многочисленные монополии. Преобладающей формой монополистических объединений финансового капитала были тесты. В это время в стране появились такие крупнейшие монополии как МИЦУИ, МИЦУБИСИ, СУМИТОМО, ЯСУДА, которые сконцентрировали львиную часть национальных богатств.
Пытаясь выйти за рамки своей территории Япония на рубеже веков начинает вести активную подготовку к будущим военным действиям. В качествен таких объектов Япония стала рассматривать относительно близко расположенные страны и территории – Корею, Китай и затем Россию. На подготовку к этим захватам ушло несколько лет. Шла активная милитаризация страны, подкрепленная значительными финансовыми вливаниями государства и частных компаний.
В войне 1904 – 1905 гг. Япония нанесла России тяжелые поражения на суше и на море. Дальнейшая борьба России была прервана внутренними революционными потрясениями. Но и сама Япония оказалась сильно истощенной и не смогла значительно расширить и закрепить свою победу. По Портсмутскому договору - 1905 г. – она получала "исключительные права" в Корее, получала арендовавшиеся Россией земли на Ляодунском полуострове, Южно-Маньчжурскую ж.д. и южную часть острова Сахалин.
Исход войны развязал Японии руки в Корее. В 1905 г. Корейскому правительству был навязан договор о японском протекторате, а с 1910 г. Корея вообще стала японской колонией.
В 1909 г. Японские войска высадились в Южной Маньчжурии (Квантунская область) и фактически заставили Цинский двор согласиться с этой аннексией.
В 1901 г. В Японии была создана Японская социал-демократическая партия, которая в тот же день была запрещена. Практически вся первая половина века была ознаменована постоянными выступлениями рабочих. Правительство крайне жестоко расправлялось с этими явлениями и их руководителями - репрессии, многочисленные казни…
В августе 1914 г. Япония вступила в войну с кайзеровской Германией на стороне стран Антанты, но военных действий не вела. Воспользовавшись ситуаций Япония стала поочередно захватывать Германские владения на Дальнем Востоке и стала активно вытеснять с рынков Азии представителей западного капиталистического мира … Главные усилия Японии были направлены на экспансию Китая. В 1915 г. Она захватила провинцию Шаньдун и ультимативно предъявила Китаю ряд требований, нарушающих его суверенитет. Но Китай вынужден был их принять.
Розвиток освіти у добу козаччини та в період Київської Русі
Доба Великокняжої України-Русі. Доба козаччини. Підручники та посібники в Україні. Розвиток науки. Видатні наукові діячі
Україна має давні традиції освіти. Ще Князь Київський Володимир Великий, за словами літописця “почав брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.
Порядок навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі йшло читання прози і поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично необхідні для лічби. Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма.
Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Так відомо, що 900 р. тому Нестор-Літописець здійснив подорож до Володимира-Волинського з метою “смотрєнія ради училищ і поставлення вчителів.
Основою вищої науки була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латині та німецької мови. Київський митрополит (1147-54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою[1]. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В “Повісті минулих літ” говориться: “Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості... Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина... В книгах - світло мудрості В 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека - Бібліотека Софійського Собору або за іншою назвою - Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг[4]. Як встановлено, більшість з них була церковними, богослужебними. Поряд з ними в Русі-Україні поширювалися трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані й в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого.
К началу 20 в. Япония подошла быстроразвивающимся государством со значительным капиталистическим сектором и сохраняющимися пережитками феодальных отношения в сельском хозяйстве.
Мировой экономический кризис 1900 г. Затронул и японскую экономику. Результатом его явилось разорение мелких и средних капиталистических предприятий и поглощение их крупными, в результате чего в Японии стали появляться многочисленные монополии. Преобладающей формой монополистических объединений финансового капитала были тесты. В это время в стране появились такие крупнейшие монополии как МИЦУИ, МИЦУБИСИ, СУМИТОМО, ЯСУДА, которые сконцентрировали львиную часть национальных богатств.
Пытаясь выйти за рамки своей территории Япония на рубеже веков начинает вести активную подготовку к будущим военным действиям. В качествен таких объектов Япония стала рассматривать относительно близко расположенные страны и территории – Корею, Китай и затем Россию. На подготовку к этим захватам ушло несколько лет. Шла активная милитаризация страны, подкрепленная значительными финансовыми вливаниями государства и частных компаний.
В войне 1904 – 1905 гг. Япония нанесла России тяжелые поражения на суше и на море. Дальнейшая борьба России была прервана внутренними революционными потрясениями. Но и сама Япония оказалась сильно истощенной и не смогла значительно расширить и закрепить свою победу. По Портсмутскому договору - 1905 г. – она получала "исключительные права" в Корее, получала арендовавшиеся Россией земли на Ляодунском полуострове, Южно-Маньчжурскую ж.д. и южную часть острова Сахалин.
Исход войны развязал Японии руки в Корее. В 1905 г. Корейскому правительству был навязан договор о японском протекторате, а с 1910 г. Корея вообще стала японской колонией.
В 1909 г. Японские войска высадились в Южной Маньчжурии (Квантунская область) и фактически заставили Цинский двор согласиться с этой аннексией.
В 1901 г. В Японии была создана Японская социал-демократическая партия, которая в тот же день была запрещена. Практически вся первая половина века была ознаменована постоянными выступлениями рабочих. Правительство крайне жестоко расправлялось с этими явлениями и их руководителями - репрессии, многочисленные казни…
В августе 1914 г. Япония вступила в войну с кайзеровской Германией на стороне стран Антанты, но военных действий не вела. Воспользовавшись ситуаций Япония стала поочередно захватывать Германские владения на Дальнем Востоке и стала активно вытеснять с рынков Азии представителей западного капиталистического мира … Главные усилия Японии были направлены на экспансию Китая. В 1915 г. Она захватила провинцию Шаньдун и ультимативно предъявила Китаю ряд требований, нарушающих его суверенитет. Но Китай вынужден был их принять.
Думаю этого хватит)
Розвиток освіти у добу козаччини та в період Київської Русі
Доба Великокняжої України-Русі. Доба козаччини. Підручники та посібники в Україні. Розвиток науки. Видатні наукові діячі
Україна має давні традиції освіти. Ще Князь Київський Володимир Великий, за словами літописця “почав брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.
Порядок навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі йшло читання прози і поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично необхідні для лічби. Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма.
Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Так відомо, що 900 р. тому Нестор-Літописець здійснив подорож до Володимира-Волинського з метою “смотрєнія ради училищ і поставлення вчителів.
Основою вищої науки була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латині та німецької мови. Київський митрополит (1147-54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою[1]. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В “Повісті минулих літ” говориться: “Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості... Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина... В книгах - світло мудрості В 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека - Бібліотека Софійського Собору або за іншою назвою - Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг[4]. Як встановлено, більшість з них була церковними, богослужебними. Поряд з ними в Русі-Україні поширювалися трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані й в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого.