Іван Самойлович був сином священика. Він отримав добру освіту і пішов у козаччину. Завдяки освіті він незабаром отримав чин сотника у Гадяцькому полку й перебував у м. Веприку. Потім у званні військового товариша він став чернігівським наказним полковником.
Самойлович перейшов на бік гетьмана Брюховецького, а після його смерті приєднався до прихильників промосковської орієнтації й був обраний генеральним суддею. Після відставки Многогрішного, Самойловича у 1672 році було обрано гетьманом Лівобережної України на раді у Конотопі. У 1674 році Самойлович почав війну з Дорошенком і у Переяславі противники Дорошенка проголосили його гетьманом Правобережної України. Самойлович вів постійні війни з турками й татарами за Правобережжя. У 1677 році Туреччина проголосила гетьманом Правобережної України Ю. Хмельниченка. Хоча турецьке військо було зупинене та відігнане силами Самойловича та Ромодановського під Чигирином, але 1678 року воно знов прийшло під Чигирин. Місто було спалене, але 5 серпня 1678 року турків все ж таки було розгромлено. Перемога козаків, одначе, не дала вагомого зиску.
Треба зазначити, що Самойловича не шанували в Україні за його пиху та ненаситну жадобу. “Спершу ця людина була до всіх ласкава й покірна, — писав про Самойловича його сучасник, — але коли він закріпився у своїй владі й розбагатів, то став гордим та зухвалим”. Підчас війни з турками вороги Самойловича, у тому числі Мазепа, обвинуватили його в ігноруванні наказів Голіцина, який був головнокомандувачем московського війська, й саме тим фактом пояснювали невдачі кампанії. Голіцин скористався з цього, щоб реабілітувати себе. Внаслідок цих інтриг, а також і з об'єктивних обставин Самойловича у 1687 році було знято з посади гетьмана та відправлено у вигнання спершу до Орла, а потім до Тобольська, де він і помер у 1690 році.
От конфронтации - к мирному сосуществованию. После смерти Сталина серьезные изменения произошли и в области внешней политики. Стали меняться сами ее основы. Выявились и разные точки зрения на перспективы внешнеполитического курса среди высших руководителей страны.
Берия считал, что следует сделать ставку на мирное сосуществование с Западом. Он был согласен на объединение Германии при условии, что она станет нейтральным демократическим государством. Берия предлагал также восстановить отношения с Югославией. Он считал неэффективным СЭВ и предлагал его реформировать.
Маленков исходил из того, что после войны международная ситуация сложилась в пользу СССР и его союзников. Он понимал, что в случае возникновения ядерной войны погибнет вся мировая цивилизация. Поэтому Маленков был сторонником проведения политики мирного сосуществования. К этим же взглядам со временем пришел и Хрущев.
В отличие от них, Молотов отрицал идею мирного сосуществования, полагая, что оно выгодно Западу. Он предлагал сохранить жесткое противостояние двух систем.
Все руководители, однако, были едины в том, что мирное будущее советского народа зависит от развития отношений с Западом.
Іван Самойлович Іван Самойлович1672-1687
Правління 1672-1687
Обрання 17 червня 1672
Попередник Дем'ян Многогрішний
Наступник Іван Мазепа
Біографічні дані
Дата народження невідомо
Ходорків
Дата смерті 1690
Тобольськ
Дружина Марія Іванівна Голуб
Діти Семен, Григорій, Яків, Параска, Анастасія
Династія Самойловичі
Батько Самійло
Іван Самойлович був сином священика. Він отримав добру освіту і пішов у козаччину. Завдяки освіті він незабаром отримав чин сотника у Гадяцькому полку й перебував у м. Веприку. Потім у званні військового товариша він став чернігівським наказним полковником.
Самойлович перейшов на бік гетьмана Брюховецького, а після його смерті приєднався до прихильників промосковської орієнтації й був обраний генеральним суддею. Після відставки Многогрішного, Самойловича у 1672 році було обрано гетьманом Лівобережної України на раді у Конотопі. У 1674 році Самойлович почав війну з Дорошенком і у Переяславі противники Дорошенка проголосили його гетьманом Правобережної України. Самойлович вів постійні війни з турками й татарами за Правобережжя. У 1677 році Туреччина проголосила гетьманом Правобережної України Ю. Хмельниченка. Хоча турецьке військо було зупинене та відігнане силами Самойловича та Ромодановського під Чигирином, але 1678 року воно знов прийшло під Чигирин. Місто було спалене, але 5 серпня 1678 року турків все ж таки було розгромлено. Перемога козаків, одначе, не дала вагомого зиску.
Треба зазначити, що Самойловича не шанували в Україні за його пиху та ненаситну жадобу. “Спершу ця людина була до всіх ласкава й покірна, — писав про Самойловича його сучасник, — але коли він закріпився у своїй владі й розбагатів, то став гордим та зухвалим”. Підчас війни з турками вороги Самойловича, у тому числі Мазепа, обвинуватили його в ігноруванні наказів Голіцина, який був головнокомандувачем московського війська, й саме тим фактом пояснювали невдачі кампанії. Голіцин скористався з цього, щоб реабілітувати себе. Внаслідок цих інтриг, а також і з об'єктивних обставин Самойловича у 1687 році було знято з посади гетьмана та відправлено у вигнання спершу до Орла, а потім до Тобольська, де він і помер у 1690 році.
Берия считал, что следует сделать ставку на мирное сосуществование с Западом. Он был согласен на объединение Германии при условии, что она станет нейтральным демократическим государством. Берия предлагал также восстановить отношения с Югославией. Он считал неэффективным СЭВ и предлагал его реформировать.
Маленков исходил из того, что после войны международная ситуация сложилась в пользу СССР и его союзников. Он понимал, что в случае возникновения ядерной войны погибнет вся мировая цивилизация. Поэтому Маленков был сторонником проведения политики мирного сосуществования. К этим же взглядам со временем пришел и Хрущев.
В отличие от них, Молотов отрицал идею мирного сосуществования, полагая, что оно выгодно Западу. Он предлагал сохранить жесткое противостояние двух систем.
Все руководители, однако, были едины в том, что мирное будущее советского народа зависит от развития отношений с Западом.