Політична криза в Китаї загострювалася. У 1908, по смерті імператриці Ци Сі, правителем проголошено її онука — дворічного Пуї, а реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з вищих посад китайську аристократію.
У травні 1911 уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському консорціуму, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення та спровокувало повстання у Сичуані, а ввечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в Учані. «Тунмінхой» очолив ці повстання та поширив їх на сусідні провінції — почалася Сіньхайська революція (від назви року з 30 січня 1911 до 17 лютого 1913 за китайським календарем).
29 грудня 1911 представники 17-ти повсталих провінцій у Нанкіні («південній столиці») проголосили Китай республікою й обрали Сунь Ятсена її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину терену країни, в Китаї тривала громадянська війна. Командувач імператорськими військами генерал Юань Шикай (1859—1916), який свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну й уникнути іноземного вторгнення, Сунь Ятсен у середині лютого 1912 вдався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи та встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.
Сунь Ятсен та інші діячі «Тунмінхою» за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 нову партію — Ґоміньдан («Національна партія»). Загалом вона дотримувалася «трьох народних принципів», щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування ґоміньданівців, і тоді в липні 1913 Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції». Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Ґоміньдану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію та проголосив себе військовим диктатором. У 1915 він спробуваав оголосити себе імператором, але його монархія тривала лише 82 дні. Республіканський устрій було повернуто. Незабаром, за підтримкою Комінтерну, партія Ґоміньдан посилила свої позиції: перемога революції стала остаточною.
Основные черты римской культуры периода республики
В отличие от Афин Рим не создал высокой культуры в период своего становления и процветания в качестве города-государства. Об этой эпохе его культурного развития мы знаем в основном лишь из сообщений позднейших авторов, рассматривавших своего родного города под неким определенным углом зрепия и стремившихся доказать, что Рим достиг господства сперва над Италией, а затем и над остальными подчиненными им странами благодаря исключительным моральным качествам своих граждан: мужеству, дисциплинированности, воздержанности, свободолюбию, высокому понятию о долге, уважению к божеским и человеческим законам, а главное — беззаветной преданности отечеству, ради которого граждане не щадили ни трудов, ни детей, ни жизни. Целая галерея иллюстрирующих этот идеал образов украшала раннюю римскую историю: основатель республики и первый консул Луций Юний Брут, осудивший на смерть своих сыновей, замешанных в заговоре в пользу изгнанного царя Тарквиния; Муций Сцевола, пробравшийся в лагерь осаждавшего Рим этрусского царя Порсены с целью его убить и, будучи пойманным, сжегший на костре руку в доказательство стойкости римлян, и др.
Політична криза в Китаї загострювалася. У 1908, по смерті імператриці Ци Сі, правителем проголошено її онука — дворічного Пуї, а реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з вищих посад китайську аристократію.
У травні 1911 уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському консорціуму, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення та спровокувало повстання у Сичуані, а ввечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в Учані. «Тунмінхой» очолив ці повстання та поширив їх на сусідні провінції — почалася Сіньхайська революція (від назви року з 30 січня 1911 до 17 лютого 1913 за китайським календарем).
29 грудня 1911 представники 17-ти повсталих провінцій у Нанкіні («південній столиці») проголосили Китай республікою й обрали Сунь Ятсена її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину терену країни, в Китаї тривала громадянська війна. Командувач імператорськими військами генерал Юань Шикай (1859—1916), який свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну й уникнути іноземного вторгнення, Сунь Ятсен у середині лютого 1912 вдався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи та встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.
Сунь Ятсен та інші діячі «Тунмінхою» за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 нову партію — Ґоміньдан («Національна партія»). Загалом вона дотримувалася «трьох народних принципів», щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування ґоміньданівців, і тоді в липні 1913 Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції». Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Ґоміньдану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію та проголосив себе військовим диктатором. У 1915 він спробуваав оголосити себе імператором, але його монархія тривала лише 82 дні. Республіканський устрій було повернуто. Незабаром, за підтримкою Комінтерну, партія Ґоміньдан посилила свої позиції: перемога революції стала остаточною.
Основные черты римской культуры периода республики
В отличие от Афин Рим не создал высокой культуры в период своего становления и процветания в качестве города-государства. Об этой эпохе его культурного развития мы знаем в основном лишь из сообщений позднейших авторов, рассматривавших своего родного города под неким определенным углом зрепия и стремившихся доказать, что Рим достиг господства сперва над Италией, а затем и над остальными подчиненными им странами благодаря исключительным моральным качествам своих граждан: мужеству, дисциплинированности, воздержанности, свободолюбию, высокому понятию о долге, уважению к божеским и человеческим законам, а главное — беззаветной преданности отечеству, ради которого граждане не щадили ни трудов, ни детей, ни жизни. Целая галерея иллюстрирующих этот идеал образов украшала раннюю римскую историю: основатель республики и первый консул Луций Юний Брут, осудивший на смерть своих сыновей, замешанных в заговоре в пользу изгнанного царя Тарквиния; Муций Сцевола, пробравшийся в лагерь осаждавшего Рим этрусского царя Порсены с целью его убить и, будучи пойманным, сжегший на костре руку в доказательство стойкости римлян, и др.
Объяснение: