Советская система обладала как неоспоримыми преимуществами, так и серьёзными недостатками.
Положительные моменты:
Окончательная ликвидация безграмотности и обеспечение всеобщего среднего образования.
Мировое лидерство в сфере высшего технического образования, в естественных и точных науках.
Ключевая роль образования в обеспечении индустриализации, победы в Великой Отечественной войне и научно-технических достижений в послевоенный период.
Высокий престиж и уважение к профессии учителя, высокий уровень мотивации учителей и учащихся.
Высокий уровень развития спортивного образования, широкое поощрение спортивной деятельности.
Упор на техническое образование позволял эффективно решать многие важнейшие для советского государства задачи.
Отрицательные моменты:
Отставание от Запада в сфере гуманитарного образования ввиду негативного влияния идеологии и внешнеполитической ситуации. Особенно сильно досталось преподаванию истории, экономики и иностранных языков.
Чрезмерная унификация и централизация школьного и, в меньшей степени, вузовского образования вкупе с его малыми контактами с внешним миром. Это привело к потере множества успешных дореволюционных практик и к нарастающему отставанию от зарубежной науки по ряду направлений.
Художественное образование страдало от цензуры и высокой заидеологизированности, а также от препятствий для освоения зарубежных методик; одно из важнейших следствий этого — упадок дизайна, архитектуры и градостроительства в позднем СССР.
Частичная вина системы образования в деградации семейных ценностей и в общем падении нравов в поздний период СССР, что привело к негативным тенденциям в развитии демографии и общественных отношений.
Недостаточное воспитание критического мышления у граждан, что в итоге привело к не общества эффективно противостоять манипуляциям в ходе информационной войны.
То есть в своём гуманитарном аспекте советская система образования в конечном счёте не решить ключевые задачи по сохранению и укреплению государства в мирный период. Что, впрочем, не отменяет наличия множества достижений СССР в области гуманитарных наук и искусства.
Майже двадцять років після революції в імперії йде процес, що завершується 1867 р. угодою з угорцями і поляками і перетворенням Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську монархію з фактично польською автономією Галичини. 1866 р. Австрія, що намагалася не допустити утворення Німецької імперії під орудою Пруссії, потерпіла поразку у війні з Пруссією і поступово відійшла від антинімецької політики, ініційованої Францією та Росією. Чим далі, тим більше загострюються відносини між Австро-Угорщиною і Росією у зв’язку з суперництвом на Балканах.
У 70-ті роки Галичиною активно зацікавився російський уряд і військові. Генеральний штаб австрійської армії починає організовувати тут контррозвідувальну діяльність.
1870 р. у Львові засновано політичну організацію для захисту прав русинів — Руську Раду, що мала продовжити справу Головної Руської Ради революційних часів. Органами Руської Ради були журнал «Слово», газети «Руська Рада» (1871 — 1912 рр.) та «Наука». Культурна діяльність зосереджується в Ставропігійному інституті, Народному Домі та Галицько-руській матиці, де керівництво утримують «староруські» консервативні дія
Советская система обладала как неоспоримыми преимуществами, так и серьёзными недостатками.
Положительные моменты:
Окончательная ликвидация безграмотности и обеспечение всеобщего среднего образования.
Мировое лидерство в сфере высшего технического образования, в естественных и точных науках.
Ключевая роль образования в обеспечении индустриализации, победы в Великой Отечественной войне и научно-технических достижений в послевоенный период.
Высокий престиж и уважение к профессии учителя, высокий уровень мотивации учителей и учащихся.
Высокий уровень развития спортивного образования, широкое поощрение спортивной деятельности.
Упор на техническое образование позволял эффективно решать многие важнейшие для советского государства задачи.
Отрицательные моменты:
Отставание от Запада в сфере гуманитарного образования ввиду негативного влияния идеологии и внешнеполитической ситуации. Особенно сильно досталось преподаванию истории, экономики и иностранных языков.
Чрезмерная унификация и централизация школьного и, в меньшей степени, вузовского образования вкупе с его малыми контактами с внешним миром. Это привело к потере множества успешных дореволюционных практик и к нарастающему отставанию от зарубежной науки по ряду направлений.
Художественное образование страдало от цензуры и высокой заидеологизированности, а также от препятствий для освоения зарубежных методик; одно из важнейших следствий этого — упадок дизайна, архитектуры и градостроительства в позднем СССР.
Частичная вина системы образования в деградации семейных ценностей и в общем падении нравов в поздний период СССР, что привело к негативным тенденциям в развитии демографии и общественных отношений.
Недостаточное воспитание критического мышления у граждан, что в итоге привело к не общества эффективно противостоять манипуляциям в ходе информационной войны.
То есть в своём гуманитарном аспекте советская система образования в конечном счёте не решить ключевые задачи по сохранению и укреплению государства в мирный период. Что, впрочем, не отменяет наличия множества достижений СССР в области гуманитарных наук и искусства.
Майже двадцять років після революції в імперії йде процес, що завершується 1867 р. угодою з угорцями і поляками і перетворенням Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську монархію з фактично польською автономією Галичини. 1866 р. Австрія, що намагалася не допустити утворення Німецької імперії під орудою Пруссії, потерпіла поразку у війні з Пруссією і поступово відійшла від антинімецької політики, ініційованої Францією та Росією. Чим далі, тим більше загострюються відносини між Австро-Угорщиною і Росією у зв’язку з суперництвом на Балканах.
У 70-ті роки Галичиною активно зацікавився російський уряд і військові. Генеральний штаб австрійської армії починає організовувати тут контррозвідувальну діяльність.
1870 р. у Львові засновано політичну організацію для захисту прав русинів — Руську Раду, що мала продовжити справу Головної Руської Ради революційних часів. Органами Руської Ради були журнал «Слово», газети «Руська Рада» (1871 — 1912 рр.) та «Наука». Культурна діяльність зосереджується в Ставропігійному інституті, Народному Домі та Галицько-руській матиці, де керівництво утримують «староруські» консервативні дія