Общественный строй. Особенностью общественного устройства Галицко-Волынского княжества являлось то, что там образовалась многочисленная группа боярства, в руках которой сосредоточились почти все земельные владения. Наиболее важную роль играли "мужи галицкие" - крупные вотчинники, которые уже в XII в. выступают против любых попыток ограничения их прав в пользу княжеской власти и растущих городов. Другую группу составляли служилые феодалы. Источниками их земельных владений были княжеские конфискованные и перераспределяемые князьями боярские земли, а также захваченные общинные земли. В подавляющем большинстве случаев они владели землей условно, пока служили. Служилые феодалы поставляли князю войско, состоявшее из зависимых от них крестьян. Это была опора галицких князей в борьбе с боярством. К феодальной верхушке принадлежала и крупная церковная знать в лице архиепископов, епископов, игуменов монастырей, которые владели обширными землями и крестьянами. Церковь и монастыри приобретали земельные владения за счет и дарений князей. Нередко они, подобно князьям и боярам, захватывали общинные земли, превращая крестьян в монастырских и церковных феодально-зависимых людей. Основную массу сельского населения в Галицко-Волынском княжестве составляли крестьяне (смерды). Рост крупного землевладения и формирование класса феодалов сопровождались установлением феодальной зависимости и появлением феодальной ренты. Такая категория, как холопы, почти исчезла. Холопство слилось с крестьянами, сидевшими на земле. В Галицко-Волынском княжестве насчитывалось свыше 80 городов. Самой многочисленной группой городского населения были ремесленники. В городах находились ювелирные, гончарные, кузнечные и другие мастерские, продукция которых шла не только на внутренний, но и на внешний рынок. Большие доходы приносила соляная торговля. Будучи средоточием ремесла и торговли, Галич получил известность и как культурный центр. Здесь была создана Галицко-Волычская летопись, другие письменные памятники Х11-Х111 вв. Государственный строй. Галицко-Волынское княжество дольше, чем многие другие русские земли, сохраняло единство, хотя власть в нем принадлежала крупному боярству. Власть же князей была непрочной. Достаточно сказать, что галицкое боярство распоряжалось даже княжеским столом - приглашало и смещало князей. История Галицко-Волынского княжества полна примерами, когда князья, потерявшие поддержку верхушки боярства, были вынуждены отправляться в изгнание. Для борьбы с князьями бояре приглашали поляков и венгров. Нескольких галицко-волынских князей бояре повесили. Бояре осуществляли свою власть с совета, куда входили крупнейшие землевладельцы, епископы и лица, занимавшие высшие государственные должности. Князь не имел права созвать совет по своему желанию, не мог издать ни одного акта без его согласия. Поскольку в состав совета входили бояре, занимавшие крупные административные должности, ему фактически подчинялся весь государственный аппарат управления.
Українські землі, що знаходилися під владою імперії Габсбургів, були в ній справжнім «ведмежим кутом» і поступалися за рівнем розвитку тим, що опинилися під владою Росії. Тут домінувало сільське господарство, яке за недовгий час після падіння кріпацтва та ще й в умовах іноземного панування не могло належним чином розвиватися. Безземелля, малоземелля, злидні були характерними для тодішніх підавстрійських земель України. Після падіння кріпацтва у 1848 р. становище селянської маси (селяни становили 95 % західних українців!) суттєво не поліпшилося. Майже половина придатної для обробки землі належала поміщикам, у їхніх же руках знаходилися ліси та луки. Збільшення селянського населення призводило до земельного голоду, а звідси — низький життєвий рівень (80% селян належали до бідняків), хвороби, висока смертність, вимушена еміграція...
Значною підмогою, особливо для гуцулів та лемків, були карпатські ліси. Тут досить інтенсивно розвивалася традиційна деревообробна та соледобувна промисловість. У зв'язку з прикордонним становищем краю виникла потреба і в залізниці. Так, Перемишль став однією з найбільших у Європі фортець, десятитисячна залога якої дорівнювала кількості її тогочасних мешканців у 60—70-х роках XIX ст. Тому в 1859 р. залізниця пройшла від Кракова до Перемишля, а вже через два роки звідси пролягла колія і до Львова. У 1872 р. через Перемишль був налагоджений залізничний зв'язок із Будапештом.
ответ:Соціально-економічне становище.
Українські землі, що знаходилися під владою імперії Габсбургів, були в ній справжнім «ведмежим кутом» і поступалися за рівнем розвитку тим, що опинилися під владою Росії. Тут домінувало сільське господарство, яке за недовгий час після падіння кріпацтва та ще й в умовах іноземного панування не могло належним чином розвиватися. Безземелля, малоземелля, злидні були характерними для тодішніх підавстрійських земель України. Після падіння кріпацтва у 1848 р. становище селянської маси (селяни становили 95 % західних українців!) суттєво не поліпшилося. Майже половина придатної для обробки землі належала поміщикам, у їхніх же руках знаходилися ліси та луки. Збільшення селянського населення призводило до земельного голоду, а звідси — низький життєвий рівень (80% селян належали до бідняків), хвороби, висока смертність, вимушена еміграція...
Значною підмогою, особливо для гуцулів та лемків, були карпатські ліси. Тут досить інтенсивно розвивалася традиційна деревообробна та соледобувна промисловість. У зв'язку з прикордонним становищем краю виникла потреба і в залізниці. Так, Перемишль став однією з найбільших у Європі фортець, десятитисячна залога якої дорівнювала кількості її тогочасних мешканців у 60—70-х роках XIX ст. Тому в 1859 р. залізниця пройшла від Кракова до Перемишля, а вже через два роки звідси пролягла колія і до Львова. У 1872 р. через Перемишль був налагоджений залізничний зв'язок із Будапештом.
Объяснение: