КОД ВПР. История. 7 класс. Вариант 2
СВязаны
с
были
4
Укажите две исторические
непосредственно
личности,
которые
распространением христианства на Руси в XI в.
Укажите одно любое действие каждой из
этих личностей, в значительной степени
повлиявшее на распространение христианства на Руси в XI в.
ответ запишите в таблицу.
ответ:
Действия
Личности
1.
2.​

1337 года по 1453 год. Поводом к этим конфликтам являлись притязания на французский престол английской королевской династии Плантагенетов, стремящейся вернуть территории на континенте, ранее принадлежавшие английским королям. Так как Плантагенеты были связаны узами родства с французской династией Капетингов, у английских королей были достаточно большие шансы заполучить французский престол. Франция, в свою очередь, стремилась вытеснить англичан из Гиени, которая была закреплена за ними Парижским договором 1259 года, и сохранить своё влияние во Фландрии. Феодалы же тех или иных государств, принимавших участие в серии военных конфликтов, желали заполучить богатства своих противников, а также славу и благородство. Несмотря на сокрушительные победы в начальных этапах, Англия так и не смогла добиться своей цели, а в результате войны на континенте у неё остался лишь порт Кале, который она удерживала до 1558 года.

Дата24 мая 1337— 19 октября 1453 (116 лет)МестоВ основном  кризис Капетингов во ФранцииИтогПобеда ФранцииИзмененияАнглия потеряла бо́льшую часть владений во Франции (кроме Кале)

ТУРЕЧЧИНА – ЄВРОПА:

ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ПОЛІТИЧНОГО

ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗБЛИЖЕННЯ

На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати

переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє

про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання

про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до-

цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум-

ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про

асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме

ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро-

пи на правах асоційованого члена.

Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь-

кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра-

ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р.,

на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави

К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми

завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль-

ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту-

рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни

різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на-

ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-

чного поступу Туреччини її перший президент1

.

Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської

методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс-

торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці

тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука-

ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю

мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не

був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по-

літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі-

дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му-

сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу-

щих в її історичному розвиткові моментів.

Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала-

ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро-

пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери-

торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів,

так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу

половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува-

ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов-

но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе-

млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос-

татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під-

тримувало високий статус Оттоманської Порти серед європейських країн.