Нестора часто називають істориком – батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічного викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ».
«Повість временних літ» – перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Повість временних літ» – це свідчення руху оформленої історії Русі, а й важливий документ в дослідженні історико-філософських уявлень, пошуків у давньоруській суспільній думці. Літописець не тільки реєструє факти сучасного життя, а й прагне описати і пояснити їх, зіставити з іншими історичними подіями. «Повість временних літ» оспівує роль знання в історії слов'янського державотворення, повсякденного буття народу.
Основою пам'ятки «Повість временних літ» є ідея про богообраність слов'янського народу та включення слов'янства в контекст християнської історії. Тут закладено думки про необхідність єдиної держави з централізованою політичною владою, яка можлива лише на основі добровільної домовленості народу з князями. У «Повість минулих літ» Нестор описав розвиток, функції політичної системи та влади, форми та методи діяльності суб’єктів політики та проблеми політики, а саме, боротьба за владу, братовбивство та здійснення князівської політики, в власних інтересах, а також міждержавні та міжнародні відносини, які найбільше стосувалися відносин Київської Русі та Візантії .
Во-первых: гениальное решение римлян использовать своих легионеров в абордажном бою, снабдив свои корабли неизвестной до тех пор машиной — опускными мостками для абордажа. Эти мостки назывались «вороны» (corvi) или же «железными руками» (manus ferrata). Превосходство римского флота обусловило необходимость армии Ганнибала наступать на Рим сушей из Испании, при этом он потерял 33 из 59 тысяч солдат, слонов и эффект внезапности.
Во-вторых: ненадёжность карфагенских наёмников и союзников, «карфагенские» солдаты служили только ради собственной выгоды: и государство, им платившее, и цели, ради которых они сражались, были для них совершенно безразличны.
В-третьих: предательство Масиниссы-первого царя Нумидии
В-четвёртых: внутренние мятежи.
В-пятых: разногласия в карфагенском руководстве. Успехи Ганнибала-военачальника и Карфагенского полководца страшили тех олигархов, которые опасались диктатуры Баркидов-игравших ключевую роль в расширении Карфагенских владений.
В-шестых: специфика собственно карфагенян: они были торговцами, а эта профессия не располагает к милитаризму.
Нестора часто називають істориком – батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічного викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ».
«Повість временних літ» – перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Повість временних літ» – це свідчення руху оформленої історії Русі, а й важливий документ в дослідженні історико-філософських уявлень, пошуків у давньоруській суспільній думці. Літописець не тільки реєструє факти сучасного життя, а й прагне описати і пояснити їх, зіставити з іншими історичними подіями. «Повість временних літ» оспівує роль знання в історії слов'янського державотворення, повсякденного буття народу.
Основою пам'ятки «Повість временних літ» є ідея про богообраність слов'янського народу та включення слов'янства в контекст християнської історії. Тут закладено думки про необхідність єдиної держави з централізованою політичною владою, яка можлива лише на основі добровільної домовленості народу з князями. У «Повість минулих літ» Нестор описав розвиток, функції політичної системи та влади, форми та методи діяльності суб’єктів політики та проблеми політики, а саме, боротьба за владу, братовбивство та здійснення князівської політики, в власних інтересах, а також міждержавні та міжнародні відносини, які найбільше стосувалися відносин Київської Русі та Візантії .
Во-первых: гениальное решение римлян использовать своих легионеров в абордажном бою, снабдив свои корабли неизвестной до тех пор машиной — опускными мостками для абордажа. Эти мостки назывались «вороны» (corvi) или же «железными руками» (manus ferrata). Превосходство римского флота обусловило необходимость армии Ганнибала наступать на Рим сушей из Испании, при этом он потерял 33 из 59 тысяч солдат, слонов и эффект внезапности.
Во-вторых: ненадёжность карфагенских наёмников и союзников, «карфагенские» солдаты служили только ради собственной выгоды: и государство, им платившее, и цели, ради которых они сражались, были для них совершенно безразличны.
В-третьих: предательство Масиниссы-первого царя Нумидии
В-четвёртых: внутренние мятежи.
В-пятых: разногласия в карфагенском руководстве. Успехи Ганнибала-военачальника и Карфагенского полководца страшили тех олигархов, которые опасались диктатуры Баркидов-игравших ключевую роль в расширении Карфагенских владений.
В-шестых: специфика собственно карфагенян: они были торговцами, а эта профессия не располагает к милитаризму.
Объяснение: