Степ із давніх часів був прихистком для кочовиків. Їхні племена формувалися головно в монгольських, середньоазійських просторах . Однак недостатня кількість пасовищ при розростанні стад та бажання поживитися за рахунок інших народів спонукали кочовиків вести грабіжницькі війни із сусідами й вирушати у далекі походи для захоплення нових земель. Вершники стали загрозою для всіх оточуючих їх племен і держав. Час від часу вони з’являлися в Північному Причорномор’ї.
2. Печеніги. Половці.
Печеніги — тюркомовні племена. Літописець оповів, що вперше на кордонах Київської держави вони з’явилися в 915 році. Князь Ігор уклав з печенігами договір. Проте вже в 920 році князь воював із ними, а в 944 році печеніги брали участь у поході Ігоря на Візантію. В 972 році печеніги розбили біля Дніпрових порогів дружину Святослава Ігоровича, котрий загинув у цьому бою. Основою їхнього війська була легка кіннота, зброєю — луки. Про стрімкість пересування степовиків згадували візантійські автори, називаючи кінноту печенігів летючими людьми. Відтак, у відкритому зустрічному бою військо кочовиків зупинити було важко. Тож наприкінці X століття зародилася нова форма захисту — спорудження високих і довгих деревоземляних стін-укріплень, які відділяли руське порубіжжя від Степу. Втім, взаємини з печенігами не зводилися тільки до боротьби. Київська держава була їхнім торговельним партнером, купуючи в печенігів овець і коней. У 1036 році печенізьке військо розгромив Ярослав Мудрий. Після цього одні з них відкочували за Дунай і на Балкани, де згодом змішалася з місцевим людом, а ті, що лишилися на попередніх кочів’ях, через два десятиліття змушені були звернутися за до до Києва, бо в приазовсько-причорноморський степ вступили нові господарі — половці.
3. Крим у складі Візантійської імперії.
До Візантійської імперії у Криму належала вся прибережна зона від Боспору до Херсонесу. Інші землі були під впливом кочовиків, котрі змінювали тут один одного впродовж століть. Головне заняття мешканців візантійського Криму — хліборобство, скотарство, ремесло. Боспор став центром закупівлі в степовиків хутра для Константинополя, а згодом — портом, через який вивозили сировину для «грецького вогню». Одним із його складників була нафта, що її для потреб війська видобували візантійці на Таманському півострові. Наприкінці Х століття Боспор увійшов до складу Тмутороканського князівства. Згодом ці землі захопили кочовики: спочатку половці, а потім — монголи.
ответ: Рух за незалежність Індії — сукупність різноманітних регіональних та національних кампаній на території Британської Індії та інших колоніальних володінь Південної Азії, з використанням методів ненасильства і озброєної боротьби. В русі брало участь багато політичних, філософських і громадських організацій. Початок руху може бути простежено до початків португальського колоніалізму 16 століття та влади Британської Ост-індської компанії в Бенгалі кінця 18 століття. Перший організований рух супротиву виник саме в Бенгалі, але набув сили значно пізніше, у вигляді всеіндійського Індійського національного конгресу, лідери якого шукали в першу чергу прав людини та економічних прав індійського населення.
Ці рухи за незалежність традиційно використовували помірні методи протесту та петицій. Проте, починаючи з початку 20 століття, підхід став радикальнішим, переважно під впливом рухів Лал Бал Пал і Шрі Ауробіндо. Тоді й виник і Революційний рух за незалежність Індії, що проявив себе у Індо-германському пакті та Ґхадарському заговорі, намагаючись скористатися політичною ситуацією, що склалася під час Першої світової війни. В середині 20 століття рух набув форми ненасильства під керівництвом Махатми Ґанді, лідера Національного конгресу. Інші політики, такі як Субхас Чандра Бос (Нетаджі), слідували, однак, радикальним озброєним формам протесту. Інші, такі як Свамі Сахаджананд Сарасваті, також намагалися досягти політичних свобод селянства.
1. Хозари.
Степ із давніх часів був прихистком для кочовиків. Їхні племена формувалися головно в монгольських, середньоазійських просторах . Однак недостатня кількість пасовищ при розростанні стад та бажання поживитися за рахунок інших народів спонукали кочовиків вести грабіжницькі війни із сусідами й вирушати у далекі походи для захоплення нових земель. Вершники стали загрозою для всіх оточуючих їх племен і держав. Час від часу вони з’являлися в Північному Причорномор’ї.
2. Печеніги. Половці.
Печеніги — тюркомовні племена. Літописець оповів, що вперше на кордонах Київської держави вони з’явилися в 915 році. Князь Ігор уклав з печенігами договір. Проте вже в 920 році князь воював із ними, а в 944 році печеніги брали участь у поході Ігоря на Візантію. В 972 році печеніги розбили біля Дніпрових порогів дружину Святослава Ігоровича, котрий загинув у цьому бою. Основою їхнього війська була легка кіннота, зброєю — луки. Про стрімкість пересування степовиків згадували візантійські автори, називаючи кінноту печенігів летючими людьми. Відтак, у відкритому зустрічному бою військо кочовиків зупинити було важко. Тож наприкінці X століття зародилася нова форма захисту — спорудження високих і довгих деревоземляних стін-укріплень, які відділяли руське порубіжжя від Степу. Втім, взаємини з печенігами не зводилися тільки до боротьби. Київська держава була їхнім торговельним партнером, купуючи в печенігів овець і коней. У 1036 році печенізьке військо розгромив Ярослав Мудрий. Після цього одні з них відкочували за Дунай і на Балкани, де згодом змішалася з місцевим людом, а ті, що лишилися на попередніх кочів’ях, через два десятиліття змушені були звернутися за до до Києва, бо в приазовсько-причорноморський степ вступили нові господарі — половці.
3. Крим у складі Візантійської імперії.
До Візантійської імперії у Криму належала вся прибережна зона від Боспору до Херсонесу. Інші землі були під впливом кочовиків, котрі змінювали тут один одного впродовж століть. Головне заняття мешканців візантійського Криму — хліборобство, скотарство, ремесло. Боспор став центром закупівлі в степовиків хутра для Константинополя, а згодом — портом, через який вивозили сировину для «грецького вогню». Одним із його складників була нафта, що її для потреб війська видобували візантійці на Таманському півострові. Наприкінці Х століття Боспор увійшов до складу Тмутороканського князівства. Згодом ці землі захопили кочовики: спочатку половці, а потім — монголи.
ответ: Рух за незалежність Індії — сукупність різноманітних регіональних та національних кампаній на території Британської Індії та інших колоніальних володінь Південної Азії, з використанням методів ненасильства і озброєної боротьби. В русі брало участь багато політичних, філософських і громадських організацій. Початок руху може бути простежено до початків португальського колоніалізму 16 століття та влади Британської Ост-індської компанії в Бенгалі кінця 18 століття. Перший організований рух супротиву виник саме в Бенгалі, але набув сили значно пізніше, у вигляді всеіндійського Індійського національного конгресу, лідери якого шукали в першу чергу прав людини та економічних прав індійського населення.
Ці рухи за незалежність традиційно використовували помірні методи протесту та петицій. Проте, починаючи з початку 20 століття, підхід став радикальнішим, переважно під впливом рухів Лал Бал Пал і Шрі Ауробіндо. Тоді й виник і Революційний рух за незалежність Індії, що проявив себе у Індо-германському пакті та Ґхадарському заговорі, намагаючись скористатися політичною ситуацією, що склалася під час Першої світової війни. В середині 20 століття рух набув форми ненасильства під керівництвом Махатми Ґанді, лідера Національного конгресу. Інші політики, такі як Субхас Чандра Бос (Нетаджі), слідували, однак, радикальним озброєним формам протесту. Інші, такі як Свамі Сахаджананд Сарасваті, також намагалися досягти політичних свобод селянства.
Объяснение: