Камчатские экспедиции Витуса Беринга были предприняты: В 70 - 80-е гг. XVIII в. В 60-е гг. XVIII в. В начале 1740-х - конце 60-х гг. В конце 1720-х — начале 1740-х гг.
У XIV – XV ст. Італія залишалася політично роздробленою країною із різноманітними формами державності. Південна Італія і Сицилія входили до складу створеного норманами Сицилійського королівства (з XV ст. воно називалося Королівством Обох Сицилій). Середню Італію обіймала Папська область — теократична держава Римських пап. У Північній і частково Середній Італії склалося кілька десятків держав, сильнішими з яких були Венеціанська і Генуезька республіки, герцогство Мілан, Флоренція та інші, що формально входили до складу Священної Римської імперії (крім Венеції).
У другій половині XIII ст. колись могутнє централізоване Сицилійське королівство вступило в період занепаду. Воно стало об’єктом зазіхань із боку французів (Анжуйська династія) і Араґону. У 1302 р. Сицилія потрапила під владу Араґону, а в Південній Італії (Неаполітанському королівстві) закріпилася династія Анжу. Тривалі війни призвели до занепаду країни.
Держава розпалася на окремі феодальні володіння. Неаполітанські королі потрапили в залежність до флорентійських, генуезьких і венеціанських купців та банкірів. На Неаполітанське королівство висунув претензії король Араґону, який у 1442 р. домігся свого. Під владою Араґону Сицилія і Неаполітанське королівство мали короткий період стабільності, економічного та культурного піднесення.
ГИЛЬДИИ И ЦЕХИ (нем. Gilde, средневерхненем. Zeche – объединение), в широком смысле – различного типа корпорации и ассоциации (купеческие, профессиональные, общественные, религиозные), созданные с целью защиты интересов своих членов. Гильдии существовали уже в ранний период истории Месопотамии и Египта. В Китае гильдии долгое время господствовали в экономической жизни. Корпорации торговцев и ремесленников, занятых одним видом деятельности, были широко распространены в Древней Греции, а также в эллинистических империях, существовавших в юго-западной Азии и Египте. В эпоху Римской империи объединения, известные как collegia, распространились по всему Средиземноморью. Гильдии охватывали все ремесла, самые мощные объединяли корабельщиков и паромщиков в приморских городах. В эпоху поздней Римской империи гильдии сделались объектом государственной регламентации. Членство в них стало принудительным, поскольку закон требовал, чтобы сыновья продолжали дело отцов. В античную эпоху все гильдии преследовали как социальные, так и экономические цели. Они функционировали как органы нуждающимся и похоронные общества. Имелись особые посвятительные церемонии и иные обряды религиозного характера.
После падения Западной Римской империи система collegia, находящихся под государственным надзором, сохранялась в Византийской империи. Выдвигалось предположение (впрочем, весьма спорное), что некоторые римские collegia продолжали существовать в ряде итальянских городов на протяжении всего Средневековья. Вопрос о происхождении купеческих гильдий, появившихся в 11 в., как и относящихся к более позднему времени ремесленных цехов по-прежнему остается предметом научных дискуссий. Различные историки усматривали их корни то в римских collegia, то в таких раннегерманских институтах, как правоохранительные «гильдии благочиния» или питейные сообщества, то в «экономическом микрокосме манора» или в возникавших в приходах благотворительных обществах.
У XIV – XV ст. Італія залишалася політично роздробленою країною із різноманітними формами державності. Південна Італія і Сицилія входили до складу створеного норманами Сицилійського королівства (з XV ст. воно називалося Королівством Обох Сицилій). Середню Італію обіймала Папська область — теократична держава Римських пап. У Північній і частково Середній Італії склалося кілька десятків держав, сильнішими з яких були Венеціанська і Генуезька республіки, герцогство Мілан, Флоренція та інші, що формально входили до складу Священної Римської імперії (крім Венеції).
У другій половині XIII ст. колись могутнє централізоване Сицилійське королівство вступило в період занепаду. Воно стало об’єктом зазіхань із боку французів (Анжуйська династія) і Араґону. У 1302 р. Сицилія потрапила під владу Араґону, а в Південній Італії (Неаполітанському королівстві) закріпилася династія Анжу. Тривалі війни призвели до занепаду країни.
Держава розпалася на окремі феодальні володіння. Неаполітанські королі потрапили в залежність до флорентійських, генуезьких і венеціанських купців та банкірів. На Неаполітанське королівство висунув претензії король Араґону, який у 1442 р. домігся свого. Під владою Араґону Сицилія і Неаполітанське королівство мали короткий період стабільності, економічного та культурного піднесення.
После падения Западной Римской империи система collegia, находящихся под государственным надзором, сохранялась в Византийской империи. Выдвигалось предположение (впрочем, весьма спорное), что некоторые римские collegia продолжали существовать в ряде итальянских городов на протяжении всего Средневековья. Вопрос о происхождении купеческих гильдий, появившихся в 11 в., как и относящихся к более позднему времени ремесленных цехов по-прежнему остается предметом научных дискуссий. Различные историки усматривали их корни то в римских collegia, то в таких раннегерманских институтах, как правоохранительные «гильдии благочиния» или питейные сообщества, то в «экономическом микрокосме манора» или в возникавших в приходах благотворительных обществах.