Кале 1485 Орлеан 1453 Жанны д'Арк Генриха Тюдора Жакерия Восстание Уота Тайлера Париж Поводом к Столетней войне стали претензии английского короля на французский престол. Война продолжалась больше 100 лет: началась в 1937 году, а закончилась в 1453 . На первых этапах война складывалась для Франции неудачно, что привело к народному восстанию, вошедшему в историю под названием « ». Восстание было жестоко подавлено. Перелом в войне произошел благодаря отважным и решительным действиям - в 1429 году был освобожден В итоге Англия потерпела поражение в Столетней войне, потеряв все французские земли, за исключением порта !!
Особливе місце серед руських князівств посідав «пан Великий Новгород», як шанобливо називали його сучасники. Новгородські землі охоплювали величезну територію Північно-Західної Русі: від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря і узбережжя Льодовитого океану на півночі до межиріччя Волги та Оки на півдні.
У цих землях клімат був холодніший, ніж у Подніпров'ї та Південно-Західній Русі, і ґрунти не такі родючі, тому населення цих земель, окрім рільництва, займалося тваринництвом, городництвом, полюванням, рибальством тощо.
З давніх часів у Новгороді склався своєрідний, відмінний від інших земель-князівств, суспільно-політичний устрій. Для Новгорода було звичним закликати, за князя на престол. Князівської династії у Новгороді не було. З 1095 р. до 1304 p., приблизно за 200 років, на новгородському престолі 58 разів змінювалася княжа влада. Князь був, передовсім, головою військової дружини, яку приводив із собою. Проте дружина князя була лише невеликою частиною новгородського війська, основну частину якого складало ополчення. Новгородці могли прогнати князя, якщо вважали, що він кепсько захищає їхні інтереси, але, бувало, що й князі намагалися порушувати давні права новгородців.
Вирішальну роль у визначенні стосунків між новгородцями та їхнім князем зіграли події 1136 p., коли новгородці визнали князя Всеволода Мстиславовича (онука Володимира Мономаха) неспроможним захищати місто і прогнали його. Відтоді у випадку за нового князя з ним укладали спеціальну угоду —ряд. За цим договором князеві заборонялося втручатися у справи міського управління, несправедливо карати, змінювати посадових осіб тощо.
Найвищим органом влади у Новгороді було віче — народні збори. На ньому обирали основних представників міської влади: посадника, тисяцького і владику (архієпископа). Боярство було найвищим станом новгородського суспільства. Саме багаті боярські родини тримали у своїх руках керівництво політичним життям міста. Бояри володіли землями, лісами, рибними угіддями, що давали їм хутра, мед, віск, рибу та інші продукти. Зовнішня і внутрішня торгівля була основним джерелом багатства Новгорода, а новгородські купці володіли великими складами, коморами, річковими та морськими суднами.
Отже, після подій 1136р. у Новгороді запанувала форма державного правління, що отримала назву аристократичної республіки, за якої реальна влада належала міській аристократії.
Объяснение:
Ататюрк (Ataturk) Мустафа Кемаль (1881, Салоники, - 10.11. 1938, Стамбул), основатель и первый президент (1923-38) Турецкой республики. Фамилию Ататюрк (буквально - "отец турок") получил от Великого национального собрания Турции (ВНСТ) в 1934 при введении фамилий. Родился в семье лесоторговца, бывшего таможенного чиновника. Среднее военное образование получил в Салониках и Монастире (Битоле), высшее - в Стамбуле, где в январе 1905 окончил Академию Генштаба. Участвовал в младотурецком движении, но вскоре после Младотурецкой революции 1908 отошёл от комитета "Единение и прогресс". Воевал на фронтах итало-турецкой (1911-12), 2-й Балканской (1913) и 1-й мировой (1914-18) войн. В 1916 получил чин генерала и титул паши. В 1919 возглавил национально-освободительное движение в Анатолии ("Кемалистская революция"). Под его руководством были проведены в 1919 в Эрзуруме и Сивасе конгрессы буржуазно-революционных обществ "защиты прав" и сформировано в Анкаре (23 апреля 1920) ВНСТ, объявившее себя верховным органом власти. Как председатель ВНСТ, а с сентября 1921 и как верховный главнокомандующий Ататюрк руководил вооруженными силами в освободительной войне против англо-греческой интервенции. За победу в боях при р.Сакарье (23 августа - 13 сентября 1921) ВНСТ присвоило ему звание маршала и титул гази. Под командованием Ататюрка турецкая армия в 1922 разбила интервентов. По инициативе Ататюрка был упразднён султанат (1 ноября 1922), провозглашена республика (29 октября 1923), ликвидирован халифат (3 марта 1924); проведён ряд прогрессивных реформ буржуазно -националистического характера в области государственного и административного устройства, юстиции, культуры и быта. Основанная Ататюрком в 1923 Народная (с 1924 Народно-республиканская) партия, в которой он был пожизненным председателем, выступала против реставраторских попыток феодально-клерикальных и компрадорских кругов. В области внешней политики Ататюрк стремился к поддержанию дружественных отношений между Турцией и Советской Россией.