ответ:Протекторат Кромвеля — Англійська революція, що охоплює період з 1647 по 1660 роки. Правителем (лордом-протектором) Англії, Шотландії та Ірландії на початку цього періоду був Олівер Кромвель; після його смерті(1658) протягом року правив його син Річард.
Поразкою короля і його політичного оточення закінчилася перша громадянська війна. Карл І втік до своїх союзників шотландців, після декількох військових поразок королівської армії, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту. Основна боротьба розгорнулася між пресвітеріанами та індепендентами. інтереси великої торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства відстоювали пресвітеріани. За негайне закінчення революції за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем. Індепенденти прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. Також вони підтримували торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). І якщо в індепендентів бала підтримка армії на чолі з Кромвелемвеля, то в пресвітеріан була більшість у парламенті. В 1647 році індепенденти здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість. Весною 1648 року спочалася Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту.[1]
ІІ етап революції
26 січня 1649 року Карл I, король Англії, Шотландії та Ірландії, був засуджений до смерті і незабаром страчений за «кримінальні дії проти англійського парламенту і народу». 17 березня англійський парламент оголосив про скасування англійської монархії як «непотрібної, обтяжливої та небезпечної для блага народа», а 19 травня був прийнятий «Акт про оголошення Англії республікою», де проголошувалось, що країна керується парламентом і призначеними ним посадовими особами. Однак заколоти та війни, що пішли слідом за цим, значно підняли вплив військової верхівки на чолі з головнокомандувачем Олівером Кромвелем, які спирались на радикальних пуритан-індепендентів.
Відразу після страти короля в Англії почалися заворушення бідноти(дигери, левелери), жорстоко пригнічені Кромвелем. Одночасно піднявся заколот в Ірландії та Шотландії. До кінця 1649 Кромвель проводив жорстоке усмирення Ірландії, а потім прибув до Шотландії, де місцевий парламент оголосив королем принца Карла, сина страченого короля; шотландське просвітеріанство безкомпромісно протистояло як англіканам, так і індепендам. Кардинал Мазаріні від Франції і Вільгельм II Оранський від Голландії надали Карлу значну грошову та матеріальну до У 1650 році Карл висадився в Шотландії, але в двох запеклих боях — битві при Данбарі (1650) і битві при Вустері (1651) – кавалерія Кромвеля розгромила переважаючі сили противника. На цьому громадянська війна закінчилася, принц Карл втік до Франції.
16 грудня 1653 року новообраний парламент прийняв першу в історії Англії конституцію, що отримала назву «Знаряддя управління»(англ. The Instrument of Government). У ній вперше містилося твердження, пізніше включене до багатьох інших республіканських конституцій: «Народ, під владою Божої, є основою будь-якої істинної влади» (англ. The people are, under God, the original of all just power). Палата лордів скасовувалася. Конституція прямо оголосила Кромвеля довічним «лордом-протектором» (буквально: Верховним захисником) країни, фактично з королівськими повноваженнями.
Раніше титул лорда-протектора епізодично присвоювався англійським принцам, котрі виконували обов'язки регента у дитинстві, серйозної хвороби або тривалої відсутності монарха. Останнім носієм цього титулу до Кромвеля був Едуард Сеймур, що правив в період 1547-1549 від імені малолітнього Едуарда VI.
Був обраний новий парламент (вересень 1654 року) з 400 депутатів, який проіснував кілька місяців і в січні 1655 року за спробу скоротити повноваження протектора був розпущений. Новий парламент в 1657 році замінив першу конституцію на нову, яка була названа «Смиренною петицією». Парламент запропонував Кромвелю титул короля. Кромвель відкинув цю пропозицію, але погодився зробити свою владу спадковою. Формально Англія залишалася республікою. За новою конституцією Кромвель мав титул «Його Високість» (англ. His Highness), керував військовими діями і закордонними справами, призначав і звільняв державних чиновників, підписував закони, засновував титули лордів (які республіка не скасувала), мав право призначити свого наступника[2].
Родился в 1201г (1202?), после неожиданной гибели отца, галицко-волынского князя Романа Мстиславича (19 июня 1205), остался вместе со своим младшим братом Васильком на руках у матери. Галичане признают его своим князем. В 1206 г. Даниил был вынужден уйти из Галича во Владимир-Волынский (вместо с матерью-опекуншей и братом Васильком), а затем в Польшу. Вскоре он оказался в Венгрии, где пробыл до 1210 г. В следующем году Даниил подошел к Перемышлю с венгерскими войсками и захватил его. Вслед за этим ему удалось подчинить себе Звенигород, а затем вновь стать великим галицко-волынским князем. Фактически в Галиче «вокняжился» не Даниил, а его мать княгиня Анна. Именно она была правительницей, осуществлявшей внешнюю и внутреннюю политику в юные годы Даниила. Княгиня Анна не ужилась с галицким боярством, и Данилу вновь пришлось в 1211 г. покинуть Галич и уехать в Венгрию. В 1212 г. Даниил вернулся на Русь и обосновался в Каменце, где княжил совместно с братом Васильком и матерью княгиней Анной. С польских войск Даниилу удалось овладеть Тихомлем и Перемилем, а в следующем году он обосновался во Владимире-Волынском. Успех Даниила следует объяснять тем, что за него стояли все «больши и креплеиши» бояре его отца. В 1217 г. Даниилу удалось захватить Берестий, Угровск, Верещин, Столпье, Комов и «всю Украину». С 1219 г. он стал самостоятельным князем, ибо мать ого «восприимши мнискии чин». В 1225 г. он «попленил» всю землю Белзскую и Червеньскую. Однако удержать завоеванное не смог. В 1227 г. Даниил захватил Луцк, а затем Черторыйск, по в том же году потерял Перемышль. Луцкую и Пересопницкую волости он тут же передал в держание брату Васильку. В 1230 г. Даниилу удалось захватить Галич. Он лишил некоторых бояр их владений, а у двоюродного брата Александра Всеволодича отобрал Белз и Перемышль. Однако вскоре на территорию Руси вступили венгерские войска, и от владений Даниила вновь отпали Галич, Ярослав, Белз и Червень (1232 г.). В следующем году Данилу удалось присоединить к своим владениям Торческую волость, а затем он опять занял Галич и раздал много галицких земель боярам. По и на этот раз ему не удалось прочно закрепиться в Поднестровье. Вскоре он ушел оттуда под давлением боярства в Венгрию. За ним остались волынские владения.
ответ:Протекторат Кромвеля — Англійська революція, що охоплює період з 1647 по 1660 роки. Правителем (лордом-протектором) Англії, Шотландії та Ірландії на початку цього періоду був Олівер Кромвель; після його смерті(1658) протягом року правив його син Річард.
Поразкою короля і його політичного оточення закінчилася перша громадянська війна. Карл І втік до своїх союзників шотландців, після декількох військових поразок королівської армії, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту. Основна боротьба розгорнулася між пресвітеріанами та індепендентами. інтереси великої торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства відстоювали пресвітеріани. За негайне закінчення революції за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем. Індепенденти прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. Також вони підтримували торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). І якщо в індепендентів бала підтримка армії на чолі з Кромвелемвеля, то в пресвітеріан була більшість у парламенті. В 1647 році індепенденти здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість. Весною 1648 року спочалася Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту.[1]
ІІ етап революції
26 січня 1649 року Карл I, король Англії, Шотландії та Ірландії, був засуджений до смерті і незабаром страчений за «кримінальні дії проти англійського парламенту і народу». 17 березня англійський парламент оголосив про скасування англійської монархії як «непотрібної, обтяжливої та небезпечної для блага народа», а 19 травня був прийнятий «Акт про оголошення Англії республікою», де проголошувалось, що країна керується парламентом і призначеними ним посадовими особами. Однак заколоти та війни, що пішли слідом за цим, значно підняли вплив військової верхівки на чолі з головнокомандувачем Олівером Кромвелем, які спирались на радикальних пуритан-індепендентів.
Відразу після страти короля в Англії почалися заворушення бідноти(дигери, левелери), жорстоко пригнічені Кромвелем. Одночасно піднявся заколот в Ірландії та Шотландії. До кінця 1649 Кромвель проводив жорстоке усмирення Ірландії, а потім прибув до Шотландії, де місцевий парламент оголосив королем принца Карла, сина страченого короля; шотландське просвітеріанство безкомпромісно протистояло як англіканам, так і індепендам. Кардинал Мазаріні від Франції і Вільгельм II Оранський від Голландії надали Карлу значну грошову та матеріальну до У 1650 році Карл висадився в Шотландії, але в двох запеклих боях — битві при Данбарі (1650) і битві при Вустері (1651) – кавалерія Кромвеля розгромила переважаючі сили противника. На цьому громадянська війна закінчилася, принц Карл втік до Франції.
16 грудня 1653 року новообраний парламент прийняв першу в історії Англії конституцію, що отримала назву «Знаряддя управління»(англ. The Instrument of Government). У ній вперше містилося твердження, пізніше включене до багатьох інших республіканських конституцій: «Народ, під владою Божої, є основою будь-якої істинної влади» (англ. The people are, under God, the original of all just power). Палата лордів скасовувалася. Конституція прямо оголосила Кромвеля довічним «лордом-протектором» (буквально: Верховним захисником) країни, фактично з королівськими повноваженнями.
Раніше титул лорда-протектора епізодично присвоювався англійським принцам, котрі виконували обов'язки регента у дитинстві, серйозної хвороби або тривалої відсутності монарха. Останнім носієм цього титулу до Кромвеля був Едуард Сеймур, що правив в період 1547-1549 від імені малолітнього Едуарда VI.
Був обраний новий парламент (вересень 1654 року) з 400 депутатів, який проіснував кілька місяців і в січні 1655 року за спробу скоротити повноваження протектора був розпущений. Новий парламент в 1657 році замінив першу конституцію на нову, яка була названа «Смиренною петицією». Парламент запропонував Кромвелю титул короля. Кромвель відкинув цю пропозицію, але погодився зробити свою владу спадковою. Формально Англія залишалася республікою. За новою конституцією Кромвель мав титул «Його Високість» (англ. His Highness), керував військовими діями і закордонними справами, призначав і звільняв державних чиновників, підписував закони, засновував титули лордів (які республіка не скасувала), мав право призначити свого наступника[2].
Объяснение:
Объяснение:
Родился в 1201г (1202?), после неожиданной гибели отца, галицко-волынского князя Романа Мстиславича (19 июня 1205), остался вместе со своим младшим братом Васильком на руках у матери. Галичане признают его своим князем. В 1206 г. Даниил был вынужден уйти из Галича во Владимир-Волынский (вместо с матерью-опекуншей и братом Васильком), а затем в Польшу. Вскоре он оказался в Венгрии, где пробыл до 1210 г. В следующем году Даниил подошел к Перемышлю с венгерскими войсками и захватил его. Вслед за этим ему удалось подчинить себе Звенигород, а затем вновь стать великим галицко-волынским князем. Фактически в Галиче «вокняжился» не Даниил, а его мать княгиня Анна. Именно она была правительницей, осуществлявшей внешнюю и внутреннюю политику в юные годы Даниила. Княгиня Анна не ужилась с галицким боярством, и Данилу вновь пришлось в 1211 г. покинуть Галич и уехать в Венгрию. В 1212 г. Даниил вернулся на Русь и обосновался в Каменце, где княжил совместно с братом Васильком и матерью княгиней Анной. С польских войск Даниилу удалось овладеть Тихомлем и Перемилем, а в следующем году он обосновался во Владимире-Волынском. Успех Даниила следует объяснять тем, что за него стояли все «больши и креплеиши» бояре его отца. В 1217 г. Даниилу удалось захватить Берестий, Угровск, Верещин, Столпье, Комов и «всю Украину». С 1219 г. он стал самостоятельным князем, ибо мать ого «восприимши мнискии чин». В 1225 г. он «попленил» всю землю Белзскую и Червеньскую. Однако удержать завоеванное не смог. В 1227 г. Даниил захватил Луцк, а затем Черторыйск, по в том же году потерял Перемышль. Луцкую и Пересопницкую волости он тут же передал в держание брату Васильку. В 1230 г. Даниилу удалось захватить Галич. Он лишил некоторых бояр их владений, а у двоюродного брата Александра Всеволодича отобрал Белз и Перемышль. Однако вскоре на территорию Руси вступили венгерские войска, и от владений Даниила вновь отпали Галич, Ярослав, Белз и Червень (1232 г.). В следующем году Данилу удалось присоединить к своим владениям Торческую волость, а затем он опять занял Галич и раздал много галицких земель боярам. По и на этот раз ему не удалось прочно закрепиться в Поднестровье. Вскоре он ушел оттуда под давлением боярства в Венгрию. За ним остались волынские владения.