Великая Отечественная война. Сколько горя и страданий она принесла людям. Сколько спето грустных песен о ней, сложено стихов и нарисовано картин. Есть среди них жуткие и пробирающие до дрожи, а есть такие, в которых читается надежда. Именно полотно Лактионова Александра Ивановича «Письмо с фронта» показывает те приятные моменты, которые могли случиться в те времена.
Мы видим небольшую группу людей. Они собрались на пороге чьего-то дома. Двое детей, мальчик и девочка, женщина, девушка и солдат. В руках у ребенка видно клочок бумаги. По всей видимости, солдат принес письмо из фронта от мужа женщины. По выражениям их лиц понятно, что вести хорошие. Они радостно улыбаются и предвкушают скорое возвращение мужа и отца домой. Солдат это его боевой товарищ. Он ранен, поэтому и был отпущен домой на выздоровление. Девушка весело засматривается на него. Он оперся об стену и смотрит на мальчика. Из его сигареты идет дым. Женщина очень впечатлена такими известиями, что даже не смогла сама прочесть письмо. В ее руках виден конверт и очки. Девочка, молча, слушает брата и радуется, что у папы все хорошо.
За этим приятным и восторженным моментом не сразу заметны обтертая стена дома и проломленный пол. Тяжело им приходится без мужской силы. Но солнышко и письмо дают надежду на ближайшую победу и возвращение героев домой. Все скоро наладится, нужно только верить.
Попри поступове зростання відмінностей між простим людом і новосформованою племінною знаттю землеробське суспільство східних слов'ян IX ст. залишалося порівняно однорідним в етнічному та соціальному відношенні, але внаслідок швидкої розбудови Києва до слов'янського середовища потрапляють варязькі воїни-купці, фінські мисливці, тюркські найманці, грецькі ремісники, вірменські та єврейські торгівці. З піднесенням міст стали процвітати купці та ремісники.
На щабель нижче від бояр стояла міська знать, або, як її ще називали, — люди, що часто вважались «середнім класом» Києва. Найвизначніші його представники були великими купцями, що займалися міжнародною торгівлею, вступали в родинні зв'язки з боярами й домінували у міській політиці. Порівняно з бюргерами Західної Європи тих часів міська знать Київської Русі була далеко могутнішою й численнішою, навіть після того, коли занепад торгівлі у XII ст. призвів до часткового зменшення її ролі. До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали «молодшими людьми», належали дрібні торгівці, крамарі, високомайстерні ремісники, зокрема зброярі, каменярі, гончарі, ювеліри, що гуртувалися в ремісничі корпорації (цехи). Найнижчу сходинку соціальної драбини міста займала «чернь» — ті, хто нічого не мали й наймалися на «чорну роботу».
Історики довгий час міркували над тим, щоб виявитспільні риси між суспільством Київської Русі та середньовічного Заходу. І зокрема, їх цікавило питання, чи скрізь європейський феодалізм передував добі індустріалізації. Радянські історики вважають само собою зрозумілим, що Київська Русь була феодальним суспільством.
Объяснение:
Великая Отечественная война. Сколько горя и страданий она принесла людям. Сколько спето грустных песен о ней, сложено стихов и нарисовано картин. Есть среди них жуткие и пробирающие до дрожи, а есть такие, в которых читается надежда. Именно полотно Лактионова Александра Ивановича «Письмо с фронта» показывает те приятные моменты, которые могли случиться в те времена.
Мы видим небольшую группу людей. Они собрались на пороге чьего-то дома. Двое детей, мальчик и девочка, женщина, девушка и солдат. В руках у ребенка видно клочок бумаги. По всей видимости, солдат принес письмо из фронта от мужа женщины. По выражениям их лиц понятно, что вести хорошие. Они радостно улыбаются и предвкушают скорое возвращение мужа и отца домой. Солдат это его боевой товарищ. Он ранен, поэтому и был отпущен домой на выздоровление. Девушка весело засматривается на него. Он оперся об стену и смотрит на мальчика. Из его сигареты идет дым. Женщина очень впечатлена такими известиями, что даже не смогла сама прочесть письмо. В ее руках виден конверт и очки. Девочка, молча, слушает брата и радуется, что у папы все хорошо.
За этим приятным и восторженным моментом не сразу заметны обтертая стена дома и проломленный пол. Тяжело им приходится без мужской силы. Но солнышко и письмо дают надежду на ближайшую победу и возвращение героев домой. Все скоро наладится, нужно только верить.
Попри поступове зростання відмінностей між простим людом і новосформованою племінною знаттю землеробське суспільство східних слов'ян IX ст. залишалося порівняно однорідним в етнічному та соціальному відношенні, але внаслідок швидкої розбудови Києва до слов'янського середовища потрапляють варязькі воїни-купці, фінські мисливці, тюркські найманці, грецькі ремісники, вірменські та єврейські торгівці. З піднесенням міст стали процвітати купці та ремісники.
На щабель нижче від бояр стояла міська знать, або, як її ще називали, — люди, що часто вважались «середнім класом» Києва. Найвизначніші його представники були великими купцями, що займалися міжнародною торгівлею, вступали в родинні зв'язки з боярами й домінували у міській політиці. Порівняно з бюргерами Західної Європи тих часів міська знать Київської Русі була далеко могутнішою й численнішою, навіть після того, коли занепад торгівлі у XII ст. призвів до часткового зменшення її ролі. До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали «молодшими людьми», належали дрібні торгівці, крамарі, високомайстерні ремісники, зокрема зброярі, каменярі, гончарі, ювеліри, що гуртувалися в ремісничі корпорації (цехи). Найнижчу сходинку соціальної драбини міста займала «чернь» — ті, хто нічого не мали й наймалися на «чорну роботу».
Історики довгий час міркували над тим, щоб виявитспільні риси між суспільством Київської Русі та середньовічного Заходу. І зокрема, їх цікавило питання, чи скрізь європейський феодалізм передував добі індустріалізації. Радянські історики вважають само собою зрозумілим, що Київська Русь була феодальним суспільством.