Вавілонське держава розташовувалося в Азіатському Межиріччя (між ріками Тигр і Євфрат). Перші держави на цій території виникли на початку 3-го тис. до н. е.. Це були невеликі міста-держави, у громадському і державному ладі яких тривалий час зберігалися пережитки родоплемінної організації. Найдавнішим населенням країни, що заклав основи цивілізації у Межиріччі, були шумери. Від цього народу отримало свою назву держава Шумер, історія якого нараховує сім століть.
На північ від шумерів в Межиріччі проживали аккадци, які поступово захопили всю територію Шумера і створили потужне Шумеро-Аккадское царство, що проіснувало майже 100 років.
Близько 2000 р. до н. е.. Межиріччя було захоплено кочівниками-амореями, що перемогли Шумеро-Аккадское царство і широко розселилися на його території. Одним з їх опорних пунктів став Вавилон, колишній великим поселенням уже в останні століття існування Шумеру. Зручне географічне положення забезпечувало піднесення Вавилона. Він стає столицею невеликого царства. Перші п'ять вавілонських царів значно розширили свої володіння. При шостому царі, Хаммурапі, Вавилон став столицею величезної держави, що включав більшу частину Межиріччя. Створене Хаммурапі держава, що отримала назву "Вавилон" на ім'я його столиці, було великим, але не сильним. Після смерті Хаммурапі Вавилон зазнала ряд важких поразок від своїх сусідів, і в 1595 р. до н. е.. Старо-Вавілонське царство було знищено хетами і касситами, правлячими Межиріччям близько 400 років.
Новий підйом Вавилон переживає в VII-VI ст. до н. е.. Період з 626 по 539 р. до н. е.. визначається як час існування Ново-вавилонського, або халдейського, царства. При Навуходоносора II Ново-Вавілонське царство перетворилося на могутню державу. Це був час зростання великого землеволодіння, розквіту рабовласницьких відносин. Великий розвиток отримали ремесло і торгівля, здійснювалося будівництво грандіозних храмових, оборонних і іригаційних споруд. Опорою сильної царської влади служило жрецтво, колишнє виразником інтересів торговельно-рабовласницької верхівки суспільства. Після смерті Навуходоносора Вавилоном заволодів перський цар Кір.
2. Суспільний і державний лад Стародавнього Шумеру
Суспільний і державний лад Стародавнього Шумера характеризується збереженням пережитків родоплемінної організації. Особливості ведення сільського господарства, пов'язані з необхідністю організованого зрошення, зумовили існування територіальних громад.
Величезну роль в житті Шумера відігравало жрецтво, яке становило вищі верстви шумерського суспільства. Храми були центрами управління сільським господарством. Спочатку вони не мали власної землі, і кожне село виділяла ділянку землі, який оброблявся селянами-общинниками, а зібраний з нього врожай віддавали храму. Поступово храми привласнили ці землі і стали вести на них самостійне господарство.
У Шумері досить рано була дозволена купівля-продаж землі, і це стало основою збільшення храмових земель. Частина земель здавалася в оренду. Широко застосовувався на храмових землях найману працю безземельних селян. Храми організовували прокладку каналів, збирали податки, управляли життям сусідніх міст і сіл.
Більше половини населення становили родові общинники. Общинні землі були вихідною точкою для розвитку приватного землеволодіння та купівлі-продажу землі.
Рабів в Шумері було мало - в основному полонені або куплені чужинці. Розрізнялися раби храму і раби приватних осіб.
Общинники, які втратили зв'язок з громадою, мали правовий статус клієнта і, володіючи особистою свободою, перебували в економічній залежності від храмів і приватних осіб.
Шумер не був єдиною державою. На його території перебувало кілька десятків самостійних міст та областей. Найбільш відомими були міста Еріду, Ур, Лагаш, Умма, Урук, Кіш.
На чолі міста і області стояв правитель, що носив титул «енсі» («патесі»). Це був верховний жрець головного міського храму. У разі якщо влада правителя виходила за рамки міста, правителю присвоювався титул «лугаля». Функції їх були однакові й зводилися до управління громадським будівництвом і ирригацией, храмовим господарством; вони очолювали общинний культ, командували військом, головували у раді старійшин і народних зборах.
Рада старійшин і народні збори обирали правителя, давали йому рекомендації у всіх найважливіших справах, проводили загальний контроль за його діяльністю, здійснювали суд і керування общинним майном. Таким чином, це були органи, обмежували владу правителя.
Главное направление реформаторской деятельности Генриха-2 шло по линии укрепления государственной юрисдикции за счет ограничения судебно-административной власти крупных феодальных собственников. Судебная реформа была из них наиболее важная . 1. Из сеньориальных судов были изъяты иски о земле и переданы королевскому суду (Великая ассиза Генриха) . Также из сеньориальных судов были исключены все
уголовные дела. Этим был нанесен удар по привилегия феодальных магнатов. Королевский суд
был платным, и его услугами могли пользоваться все. В королевском суде проводилось предварительное расследование (инквизиционное судопроизводство) в отличие от обычных судов, где для установления правды применялись ордалии (Божий суд) . 2. Создание института присяжных обвинителей . Это были не судьи, а просто многознающие люди, дающие под присягой показания о разбойниках, убийцах и прочих нарушителях закона. Постепенно присяжные становятся судьями, составляющими приговор, а их функция переходит к другим лицам
Попытка ограничить церковные суды, но это ему не удалось - духовенство возмутилось.
Военная реформа - для феодалов взамен военной службы был установлен налог, взимаемый каждый раз, когда предстояла военная кампания. На эти "щитовые деньги" содержалось военное войско. Также Генрих восстановил военное ополчение
На північ від шумерів в Межиріччі проживали аккадци, які поступово захопили всю територію Шумера і створили потужне Шумеро-Аккадское царство, що проіснувало майже 100 років.
Близько 2000 р. до н. е.. Межиріччя було захоплено кочівниками-амореями, що перемогли Шумеро-Аккадское царство і широко розселилися на його території. Одним з їх опорних пунктів став Вавилон, колишній великим поселенням уже в останні століття існування Шумеру. Зручне географічне положення забезпечувало піднесення Вавилона. Він стає столицею невеликого царства. Перші п'ять вавілонських царів значно розширили свої володіння. При шостому царі, Хаммурапі, Вавилон став столицею величезної держави, що включав більшу частину Межиріччя. Створене Хаммурапі держава, що отримала назву "Вавилон" на ім'я його столиці, було великим, але не сильним. Після смерті Хаммурапі Вавилон зазнала ряд важких поразок від своїх сусідів, і в 1595 р. до н. е.. Старо-Вавілонське царство було знищено хетами і касситами, правлячими Межиріччям близько 400 років.
Новий підйом Вавилон переживає в VII-VI ст. до н. е.. Період з 626 по 539 р. до н. е.. визначається як час існування Ново-вавилонського, або халдейського, царства. При Навуходоносора II Ново-Вавілонське царство перетворилося на могутню державу. Це був час зростання великого землеволодіння, розквіту рабовласницьких відносин. Великий розвиток отримали ремесло і торгівля, здійснювалося будівництво грандіозних храмових, оборонних і іригаційних споруд. Опорою сильної царської влади служило жрецтво, колишнє виразником інтересів торговельно-рабовласницької верхівки суспільства. Після смерті Навуходоносора Вавилоном заволодів перський цар Кір.
2. Суспільний і державний лад Стародавнього Шумеру
Суспільний і державний лад Стародавнього Шумера характеризується збереженням пережитків родоплемінної організації. Особливості ведення сільського господарства, пов'язані з необхідністю організованого зрошення, зумовили існування територіальних громад.
Величезну роль в житті Шумера відігравало жрецтво, яке становило вищі верстви шумерського суспільства. Храми були центрами управління сільським господарством. Спочатку вони не мали власної землі, і кожне село виділяла ділянку землі, який оброблявся селянами-общинниками, а зібраний з нього врожай віддавали храму. Поступово храми привласнили ці землі і стали вести на них самостійне господарство.
У Шумері досить рано була дозволена купівля-продаж землі, і це стало основою збільшення храмових земель. Частина земель здавалася в оренду. Широко застосовувався на храмових землях найману працю безземельних селян. Храми організовували прокладку каналів, збирали податки, управляли життям сусідніх міст і сіл.
Більше половини населення становили родові общинники. Общинні землі були вихідною точкою для розвитку приватного землеволодіння та купівлі-продажу землі.
Рабів в Шумері було мало - в основному полонені або куплені чужинці. Розрізнялися раби храму і раби приватних осіб.
Общинники, які втратили зв'язок з громадою, мали правовий статус клієнта і, володіючи особистою свободою, перебували в економічній залежності від храмів і приватних осіб.
Шумер не був єдиною державою. На його території перебувало кілька десятків самостійних міст та областей. Найбільш відомими були міста Еріду, Ур, Лагаш, Умма, Урук, Кіш.
На чолі міста і області стояв правитель, що носив титул «енсі» («патесі»). Це був верховний жрець головного міського храму. У разі якщо влада правителя виходила за рамки міста, правителю присвоювався титул «лугаля». Функції їх були однакові й зводилися до управління громадським будівництвом і ирригацией, храмовим господарством; вони очолювали общинний культ, командували військом, головували у раді старійшин і народних зборах.
Рада старійшин і народні збори обирали правителя, давали йому рекомендації у всіх найважливіших справах, проводили загальний контроль за його діяльністю, здійснювали суд і керування общинним майном. Таким чином, це були органи, обмежували владу правителя.
Объяснение:
Главное направление реформаторской деятельности Генриха-2 шло по линии укрепления государственной юрисдикции за счет ограничения судебно-административной власти крупных феодальных собственников. Судебная реформа была из них наиболее важная . 1. Из сеньориальных судов были изъяты иски о земле и переданы королевскому суду (Великая ассиза Генриха) . Также из сеньориальных судов были исключены все
уголовные дела. Этим был нанесен удар по привилегия феодальных магнатов. Королевский суд
был платным, и его услугами могли пользоваться все. В королевском суде проводилось предварительное расследование (инквизиционное судопроизводство) в отличие от обычных судов, где для установления правды применялись ордалии (Божий суд) . 2. Создание института присяжных обвинителей . Это были не судьи, а просто многознающие люди, дающие под присягой показания о разбойниках, убийцах и прочих нарушителях закона. Постепенно присяжные становятся судьями, составляющими приговор, а их функция переходит к другим лицам
Попытка ограничить церковные суды, но это ему не удалось - духовенство возмутилось.
Военная реформа - для феодалов взамен военной службы был установлен налог, взимаемый каждый раз, когда предстояла военная кампания. На эти "щитовые деньги" содержалось военное войско. Также Генрих восстановил военное ополчение