Епоха тництва - одна з ключових епох в історії європейської культури, пов'язана з розвитком наукової, філософської і суспільної думки. В основі цього інтелектуального руху лежали раціоналізм і вільнодумство.
Почавшись в Англії під впливом наукової революції XVII століття, цей рух поширився на Францію, Німеччину, Росію і охопило інші країни Європи. Особливо впливовими були французьк тителі, що стали «володарями дум». Принципи тництва були покладені в основу американської Декларації незалежності і французькій Декларації прав людини і громадянина.
Інтелектуальний рух цієї епохи справила великий вплив на подальші зміни в етиці і соціального життя Європи і Америки, боротьбу за національну незалежність американських колоній європейських країн, скасування рабства, формулювання прав людини. Крім того, воно похитнуло авторитет аристократії і вплив церкви на соціальну, інтелектуальну і культурну життя.
Власне термін тництво прийшов в російську мову, як і в англійський (The Enlightenment) і німецька (Zeitalter der Aufklärung) з французької (siècle des lumières) і переважно відноситься до філософського течією XVIII століття. Разом з тим, він не є назвою якоїсь філософської школи, оскільки погляди філософів тництва нерідко суттєво різнилися між собою і суперечили один одному. Тому освіта вважають не стільки комплексом ідей, скільки певним напрямком філософської думки. В основі філософ тництва лежала критика існуючих в той час традиційних інститутів, звичаїв і моралі [1].
Щодо датування даної світоглядної епохи єдиної думки не існує. Одні історики відносять її початок до кінця XVII століття, інші - до середини XVIII століття [2]. У XVII столітті основи раціоналізму закладав Декарт у своїй роботі «Міркування про метод" (1637). Кінець епохи тництва нерідко пов'язують зі смертю Вольтера (1778) (в тому ж році помер Жан Жак Руссо) або з початком Наполеонівських воєн (1800-1815) [3]. У той же час є думка про прив'язку меж епохи тництва до двох революцій: «Славної революції» в Англії (1688) і Великої французької революції (1789).
Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI - I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщі і 2) II пол. XVII - XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.
Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів - з другого.
З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.
У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.
В українській архітектурі XVI - I пол. XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев'яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на за польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.
В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам'яні замки здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й культові споруди - церкви і монастирі.
Архітектори України вміло поєднували в будівництві український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу. Так було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активного діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580). Вежа Корнякта (1588), каплиця Трьох святителів (1578) і Успенська церква (1598-1630) вкупі створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці у Львові.
Епоха тництва - одна з ключових епох в історії європейської культури, пов'язана з розвитком наукової, філософської і суспільної думки. В основі цього інтелектуального руху лежали раціоналізм і вільнодумство.
Почавшись в Англії під впливом наукової революції XVII століття, цей рух поширився на Францію, Німеччину, Росію і охопило інші країни Європи. Особливо впливовими були французьк тителі, що стали «володарями дум». Принципи тництва були покладені в основу американської Декларації незалежності і французькій Декларації прав людини і громадянина.
Інтелектуальний рух цієї епохи справила великий вплив на подальші зміни в етиці і соціального життя Європи і Америки, боротьбу за національну незалежність американських колоній європейських країн, скасування рабства, формулювання прав людини. Крім того, воно похитнуло авторитет аристократії і вплив церкви на соціальну, інтелектуальну і культурну життя.
Власне термін тництво прийшов в російську мову, як і в англійський (The Enlightenment) і німецька (Zeitalter der Aufklärung) з французької (siècle des lumières) і переважно відноситься до філософського течією XVIII століття. Разом з тим, він не є назвою якоїсь філософської школи, оскільки погляди філософів тництва нерідко суттєво різнилися між собою і суперечили один одному. Тому освіта вважають не стільки комплексом ідей, скільки певним напрямком філософської думки. В основі філософ тництва лежала критика існуючих в той час традиційних інститутів, звичаїв і моралі [1].
Щодо датування даної світоглядної епохи єдиної думки не існує. Одні історики відносять її початок до кінця XVII століття, інші - до середини XVIII століття [2]. У XVII столітті основи раціоналізму закладав Декарт у своїй роботі «Міркування про метод" (1637). Кінець епохи тництва нерідко пов'язують зі смертю Вольтера (1778) (в тому ж році помер Жан Жак Руссо) або з початком Наполеонівських воєн (1800-1815) [3]. У той же час є думка про прив'язку меж епохи тництва до двох революцій: «Славної революції» в Англії (1688) і Великої французької революції (1789).
Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI - I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщі і 2) II пол. XVII - XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.
Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів - з другого.
З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.
У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.
В українській архітектурі XVI - I пол. XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев'яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на за польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.
В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам'яні замки здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й культові споруди - церкви і монастирі.
Архітектори України вміло поєднували в будівництві український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу. Так було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активного діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580). Вежа Корнякта (1588), каплиця Трьох святителів (1578) і Успенська церква (1598-1630) вкупі створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці у Львові.