Итак, мы попали в местности древних славян, первым делом, нас заинтересовало то, какая здесь религия? Верование и обычаи.
Точных сведений о верованиях славян, не дошли до нашей эры. Тогда давайте перейдём к общей точке зрения. Пантеон славянских божеств был различен и не прост. По мимо сверхъестественных существ низшего порядка, славяне верили и в высших богов, которые господстововали Вселенной.
Перун - верховное божество, бог грома и покровитель войнов, что то на подобие Древнегреческого Зевса. Для тех времен, скот был явно почитаемым, поэтому славяне, поклонялись покровителю этого занятия - Велесу. Богом неба считался Стрибог, стоит отметить что все обряди и различные ритуалы, происходили под открытым небом, храмов не было.
Можно сказать что культура и вера древних славян - самая загадочная и не изведанная, до сих пор, много чего пропущено и не изучено об этой жутко интересной народности.
Одним з найбільш поширених видів історичних джерел на Україні в XVI — XVIII ст. є літописні записи. Вони торкаються астрономічних і метеорологічних явищ, воєнних подій, культурних справ, життя видатних людей, інколи і переживань самих авторів записок тощо. Подекуди такі історичні записи виростали в літописи. Літописним записам в Галичині особливу увагу приділив історик Антін Петрушевич[1]. Він почав систематично збирати ці записи і опублікував їх під заголовком «Сводная галицко-русская летопись» у шістьох випусках (1874 — 1897 рр.)[2]. Основний недолік цієї великої і цінної праці полягає в тому, що Петрушевич не опублікував повного тексту окремих літописів, а розбив їх на окремі роки і помістив у різних випусках «Сводной летописи». Через це важко реконструювати повністю будь-який літопис і показати, які роки він охоплював та яким був його зміст. Але і при цих недоліках «Сводная летопись» залишається єдиним виданням, на основі якого можна досліджувати давнє літописання Галичини. Публікації інших дослідників — І. Франка, В. Антоновича, І. Свєнціцького, А. Крижановського — дають тільки невеликі доповнення.
Проведений аналіз опублікованих матеріалів показав, що збереглися літописні записки з 50 місцевостей Галичини. Деякі з них мають випадковий характер. Але є записки ряду міст і сіл, які велись більш систематично. Вони становлять інтерес для дослідника давнього літописання.
Одним з найбільших центрів літописання був Львів. Найдавніші літописні записки, текст яких дійшов до нас, залишив Антон Іринкович, священик Богоявленської церкви на Галицькому передмісті у Львові. Він переписав власноручно служебну Мінею в 1543 р. і на останньому аркуші дописав: «Того року била великая война у Москві с кралем полским Жикгимонтом, з того тиж року волоокій побрал Покутє і Галич випалил мсца іюл в 13 на стого пророка Іліи». В іншому місці цієї книги ця записка повторюється в дещо іншому вигляді: «Того року била великая война у Москві і достали ляхове на Москві Стародуба на стго мчка Луппа і інших замков»[3].
Деякі записи на книгах тієї ж Богоявленської церкви робили учителі братської школи: «Року по нароженю Іс. Х-а 1601 била до Москви ухвала на сеймі вальном варшавском, на котором соймі тогож року бил посол перский»; «Матфей Іоанович, прозвиском Нетленний, родом з Рихтич із села, ту у Богоявленя держал школу року 1608»; «Яков Черкаский держав школу року бжия 1645»; «Петро Журавель мешкал року 1682 мца марта». Одна записка дещо ширшого змісту: «Року бжго 1704 і рк. 1705 повітри било ве Львові великоє. В тим же року вийшли войска козації великії, пан Мазепа, гетман запорозкій, где і зимовали в Польши противко шведом. А я-м натенчас бил дидаскалом у Богоявленія, Феодор Григорович, за резидованя пп. старших братей, пана Сімеона Гребійки і пана Іоанна Гуркевича і іних панов братства»[4].
В 1704 р. Стефан Лясковський, член Львівського Успенського 'братства, склав опис зловживань шведських військ у Львові[5].
На окремому аркуші збереглись записки невідомих авторів 1670, 1691 та 1748 рр., зроблені, очевидно, у Львові; остання з них про затемнення сонця, сарану і дорожнечу[6].
Ряд записок зроблено у близьких околицях Львова. На одному з рукописів монастиря в Крехові (тепер Нестерівського району) збереглася записка про похід запорізьких військ під проводом Богдана Хмельницького 1648 р. в Галичину та про спустошення країни польським військом[7]. В рукописі монастиря у Деревлянській Волиці (Кам’ян-сько-Буського району) є запис про наступ турків 1762 р. та інші події[8]. У селі Знесінні під Львовом зберігся опис перебування шведських військ у Львові в 1704 р.[9] З Белза (Забузького району) дійшли записки про пожежі міста 1637 та 1644 pp.[10], з Вербиці (того ж району) згадка про війну 1638 р.[11] Записки з Нових Стрілиш, (Ходорівського району Львівської області) 1681 — 1691 pp. торкаються місцевих справ, зокрема згадують про появу сарани [12]. Записки з Каба- ровець (Зборівського району Тернопільської області) повідомляють про голод 1795 р. та про теплу зиму 1796 р.[13] З Маркополя (Бродівського району Львівської області) є звістка про похід російських і українських військ 1733 р.[14]
Итак, мы попали в местности древних славян, первым делом, нас заинтересовало то, какая здесь религия? Верование и обычаи.
Точных сведений о верованиях славян, не дошли до нашей эры. Тогда давайте перейдём к общей точке зрения. Пантеон славянских божеств был различен и не прост. По мимо сверхъестественных существ низшего порядка, славяне верили и в высших богов, которые господстововали Вселенной.
Перун - верховное божество, бог грома и покровитель войнов, что то на подобие Древнегреческого Зевса. Для тех времен, скот был явно почитаемым, поэтому славяне, поклонялись покровителю этого занятия - Велесу. Богом неба считался Стрибог, стоит отметить что все обряди и различные ритуалы, происходили под открытым небом, храмов не было.
Можно сказать что культура и вера древних славян - самая загадочная и не изведанная, до сих пор, много чего пропущено и не изучено об этой жутко интересной народности.
Відповідь:
Вистачить Гі :)
Пояснення:
Одним з найбільш поширених видів історичних джерел на Україні в XVI — XVIII ст. є літописні записи. Вони торкаються астрономічних і метеорологічних явищ, воєнних подій, культурних справ, життя видатних людей, інколи і переживань самих авторів записок тощо. Подекуди такі історичні записи виростали в літописи. Літописним записам в Галичині особливу увагу приділив історик Антін Петрушевич[1]. Він почав систематично збирати ці записи і опублікував їх під заголовком «Сводная галицко-русская летопись» у шістьох випусках (1874 — 1897 рр.)[2]. Основний недолік цієї великої і цінної праці полягає в тому, що Петрушевич не опублікував повного тексту окремих літописів, а розбив їх на окремі роки і помістив у різних випусках «Сводной летописи». Через це важко реконструювати повністю будь-який літопис і показати, які роки він охоплював та яким був його зміст. Але і при цих недоліках «Сводная летопись» залишається єдиним виданням, на основі якого можна досліджувати давнє літописання Галичини. Публікації інших дослідників — І. Франка, В. Антоновича, І. Свєнціцького, А. Крижановського — дають тільки невеликі доповнення.
Проведений аналіз опублікованих матеріалів показав, що збереглися літописні записки з 50 місцевостей Галичини. Деякі з них мають випадковий характер. Але є записки ряду міст і сіл, які велись більш систематично. Вони становлять інтерес для дослідника давнього літописання.
Одним з найбільших центрів літописання був Львів. Найдавніші літописні записки, текст яких дійшов до нас, залишив Антон Іринкович, священик Богоявленської церкви на Галицькому передмісті у Львові. Він переписав власноручно служебну Мінею в 1543 р. і на останньому аркуші дописав: «Того року била великая война у Москві с кралем полским Жикгимонтом, з того тиж року волоокій побрал Покутє і Галич випалил мсца іюл в 13 на стого пророка Іліи». В іншому місці цієї книги ця записка повторюється в дещо іншому вигляді: «Того року била великая война у Москві і достали ляхове на Москві Стародуба на стго мчка Луппа і інших замков»[3].
Деякі записи на книгах тієї ж Богоявленської церкви робили учителі братської школи: «Року по нароженю Іс. Х-а 1601 била до Москви ухвала на сеймі вальном варшавском, на котором соймі тогож року бил посол перский»; «Матфей Іоанович, прозвиском Нетленний, родом з Рихтич із села, ту у Богоявленя держал школу року 1608»; «Яков Черкаский держав школу року бжия 1645»; «Петро Журавель мешкал року 1682 мца марта». Одна записка дещо ширшого змісту: «Року бжго 1704 і рк. 1705 повітри било ве Львові великоє. В тим же року вийшли войска козації великії, пан Мазепа, гетман запорозкій, где і зимовали в Польши противко шведом. А я-м натенчас бил дидаскалом у Богоявленія, Феодор Григорович, за резидованя пп. старших братей, пана Сімеона Гребійки і пана Іоанна Гуркевича і іних панов братства»[4].
В 1704 р. Стефан Лясковський, член Львівського Успенського 'братства, склав опис зловживань шведських військ у Львові[5].
На окремому аркуші збереглись записки невідомих авторів 1670, 1691 та 1748 рр., зроблені, очевидно, у Львові; остання з них про затемнення сонця, сарану і дорожнечу[6].
Ряд записок зроблено у близьких околицях Львова. На одному з рукописів монастиря в Крехові (тепер Нестерівського району) збереглася записка про похід запорізьких військ під проводом Богдана Хмельницького 1648 р. в Галичину та про спустошення країни польським військом[7]. В рукописі монастиря у Деревлянській Волиці (Кам’ян-сько-Буського району) є запис про наступ турків 1762 р. та інші події[8]. У селі Знесінні під Львовом зберігся опис перебування шведських військ у Львові в 1704 р.[9] З Белза (Забузького району) дійшли записки про пожежі міста 1637 та 1644 pp.[10], з Вербиці (того ж району) згадка про війну 1638 р.[11] Записки з Нових Стрілиш, (Ходорівського району Львівської області) 1681 — 1691 pp. торкаються місцевих справ, зокрема згадують про появу сарани [12]. Записки з Каба- ровець (Зборівського району Тернопільської області) повідомляють про голод 1795 р. та про теплу зиму 1796 р.[13] З Маркополя (Бродівського району Львівської області) є звістка про похід російських і українських військ 1733 р.[14]