Япония – островное государство в Тихом океане, которое славится своими густонаселенными городами, императорскими дворцами, национальными парками, храмами и святилищами. Сеть высокоскоростных железных дорог "Синкансэн" представлена на всех основных островах Японского архипелага: Кюсю с субтропическими пляжами Окинавы, Хонсю, на котором расположены Токио и Хиросима с мемориалом жертвам атомной бомбардировки, и Хоккайдо с горнолыжными курортами. Столица страны Токио – центр японской поп-культуры, известный своими небоскребами и магазинами.
Радянська «українізація» істотно відрізнялася як від попередньої українізаційної політики та практики Української Центральної Ради, Української Держави і Директорії[4], так і від українізаційних заходів, до яких вдавалися національно-демократичні сили періоду існування царської Росії[1].
За доби царату боротьба за українську національну справу велася переважно в культурній сфері: за школу з українською мовою навчання, україномовний друк тощо. Українські національні уряди вживали термін «українізація» для позначення процесів «дерусифікації», повернення народу до рідної мови та культури, власних історичних традицій і, головне, до власної державності[1]
Япония – островное государство в Тихом океане, которое славится своими густонаселенными городами, императорскими дворцами, национальными парками, храмами и святилищами. Сеть высокоскоростных железных дорог "Синкансэн" представлена на всех основных островах Японского архипелага: Кюсю с субтропическими пляжами Окинавы, Хонсю, на котором расположены Токио и Хиросима с мемориалом жертвам атомной бомбардировки, и Хоккайдо с горнолыжными курортами. Столица страны Токио – центр японской поп-культуры, известный своими небоскребами и магазинами.
Радянська «українізація» істотно відрізнялася як від попередньої українізаційної політики та практики Української Центральної Ради, Української Держави і Директорії[4], так і від українізаційних заходів, до яких вдавалися національно-демократичні сили періоду існування царської Росії[1].
За доби царату боротьба за українську національну справу велася переважно в культурній сфері: за школу з українською мовою навчання, україномовний друк тощо. Українські національні уряди вживали термін «українізація» для позначення процесів «дерусифікації», повернення народу до рідної мови та культури, власних історичних традицій і, головне, до власної державності[1]