Запорізька Січ знає навіть школяр, а на питання, хто її заснував, більшість впевнено відповідає: Дмитро Вишневецький. Вислів «козак – вільна людина» закарбувався у свідомості з юних років. Та чи так це насправді? Чи є «відкритою книгою, в якій давно прочитані усі сторінки», Запорозька Січ?
Багатьом невідомо, що під цим словосполученням мається на увазі не одне, а декілька великих укріплень, і у народі як першого «запорізького гетьмана» прославили Предслава Лянцкоронського. А «козаками» спочатку називали найманих вояків, які несли вартову службу. Ними були як представники української нації, так і татари. Історія Запорізької Січі надзвичайно цікава. Перші відомості про них датуються кінцем ХІІІ століття. Передумови їх появи – велика нейтральна територія (її називали Полем) та відсутність чітко окресленого кордону між землями руських князівств та Ордою. Навіть на початку ХVІ століття кримський хан писав до великого князя литовського: «То земля не моя і не твоя, лишень Богова», бо захоплювали цю «буферну зону» і русини, і татари.
Виникнення козацтва було пов’язане з необхідністю охорони кордонів, а також із можливістю степової здобичі. Кримські джерела ХV століття згадують татарських найманих козаків-вартових, які несли службу в Кафі. І там же говориться, що в 1474 році «козаки» золотоординського хана пограбували купецький караван. Це надзвичайно цікаві факти. Свідчать вони про вживаність слова «козак» у різних значеннях. Коротко кажучи, ним одночасно позначали і сторожів, і розбійників.
Попри упривілейоване становище вищих ів суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерті грошовою карою).
Руська правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казимира Ягеллончика 1468 і Литовські Статути (1529, 1566, 1588). За посередництвом Литовського Статуту норми Руської Правди вміщені також у найвизначнішій пам'ятці українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях та правничих збірниках інших слов'янських народів, зокрема польських статутах короля Казимира В. 14 ст. та інших. Проте, за твердженням Ф. Леонтовича, «московське законодавство в час Судебників губить усякий зв'язок з старовинно-руським правом».
Багатьом невідомо, що під цим словосполученням мається на увазі не одне, а декілька великих укріплень, і у народі як першого «запорізького гетьмана» прославили Предслава Лянцкоронського. А «козаками» спочатку називали найманих вояків, які несли вартову службу. Ними були як представники української нації, так і татари. Історія Запорізької Січі надзвичайно цікава. Перші відомості про них датуються кінцем ХІІІ століття. Передумови їх появи – велика нейтральна територія (її називали Полем) та відсутність чітко окресленого кордону між землями руських князівств та Ордою. Навіть на початку ХVІ століття кримський хан писав до великого князя литовського: «То земля не моя і не твоя, лишень Богова», бо захоплювали цю «буферну зону» і русини, і татари.
Виникнення козацтва було пов’язане з необхідністю охорони кордонів, а також із можливістю степової здобичі. Кримські джерела ХV століття згадують татарських найманих козаків-вартових, які несли службу в Кафі. І там же говориться, що в 1474 році «козаки» золотоординського хана пограбували купецький караван. Це надзвичайно цікаві факти. Свідчать вони про вживаність слова «козак» у різних значеннях. Коротко кажучи, ним одночасно позначали і сторожів, і розбійників.
Попри упривілейоване становище вищих ів суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерті грошовою карою).
Руська правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казимира Ягеллончика 1468 і Литовські Статути (1529, 1566, 1588). За посередництвом Литовського Статуту норми Руської Правди вміщені також у найвизначнішій пам'ятці українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях та правничих збірниках інших слов'янських народів, зокрема польських статутах короля Казимира В. 14 ст. та інших. Проте, за твердженням Ф. Леонтовича, «московське законодавство в час Судебників губить усякий зв'язок з старовинно-руським правом».
Объяснение:
вот так вот