Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах , особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.
Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.
Літописання
Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.
Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.
Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.[2]
Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля руську зброю і Руську землю.
Архітектура
Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля ма але водночас величний вигляд.
Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.
У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також б облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.[3]
На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.
Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.). Опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)
Образотворче мистецтво
Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.
Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.
У той же час фрески знаходять широке поширення в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.
Проте до нашого часу не збереглось жодної фрески, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.
Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.)[5], у якому містяться чотири мініатюри євангелістів на тлі обладнання книгописної майстерні.
Деклара́ция незави́симости США (англ. United States Declaration of Independence) — исторический документ, в котором британские колонии в Северной Америке объявили независимость от Великобритании, принят единогласно Вторым Континентальным конгрессом 4 июля 1776 года в Филадельфии, штат Пенсильвания.
День принятия (но не подписания) Декларации независимости, 4 июля, празднуется в США как День независимости. Декларация стала первым официальным документом, в котором колонии именовались «Соединёнными Штатами Америки».5 сентября 1774 года в Филадельфии был созван I Континентальный конгресс, который выработал свод законов, которые защищали интересы колоний, и объявлял бойкот английским товарам вплоть до полной отмены дискриминационных актов. Но так как английский парламент и король Георг III отвергли требования конгресса, вооружённый конфликт между обеими сторонами стал неизбежным. Можно сказать, что созыв I Континентального конгресса и принятые на нём решения стали по существу первыми проявлениями совместной, организованной деятельности американских колоний. Именно тогда были заложены основы для их дальнейшего объединения, закреплённые на II Конгрессе принятием решения об организации совместных военных действий. Уже в ходе войны окончательно созрело стремление вести борьбу вплоть до полного отделения от метрополии и получения колониями статуса независимых государств. 15 мая 1776 года по предложению Джона Адамса конгресс официально санкционировал образование независимых от Англии штатов. Конституции штатов расширяли демократические права населения. Почти повсеместно были приняты «билли о правах», которые провозглашали свободу слова, совести, собраний, неприкосновенности личности и т. д. Следует добавить, что принятие новых конституций во всех штатах знаменовало собой важный шаг революционного значения. Эти конституции уничтожали привилегии земельной аристократии, запрещали взыскивать фиксированную ренту и ликвидировали другие пережитки феодализма. Политическая власть перешла в руки национальной буржуазии и плантаторов.
Колонии объявили себя республиками-штатами, а 1 июля 1776 года законодательным собранием Вирджинии была принята так называемая Вирджинская декларация прав, которая явилась первой декларацией в истории американского народа. Эта декларация охватывала весь круг идей, обосновывавших отделение от Англии и образование демократической республики. Она говорила о защите «жизни, свободы и собственности».
Самым важным в работе Второго Континентального конгресса является принятие 4 июля 1776 года Декларации независимости Соединённых штатов Америки. Проект Декларации поручили подготовить комиссии из пяти членов конгресса в составе Томаса Джефферсона, Джона Адамса, Бенджамина Франклина, Роджера Шермана и Роберта Ливингстона[1]. Однако полномочия по созданию проекта Декларации были переданы в руки Томаса Джефферсона, который 17 дней (с 11 по 28 июня) работал над её текстом, прибегая к научных трактатов, памфлетов и коллег по комитету.
Зал, где собирался континентальный конгресс и была подписана Декларация независимости (1776)
Проект Джефферсона с незначительными редакционными поправками Дж. Адамса и Б. Франклина 28 июня был предоставлен конгрессу как «Декларация представителей Соединённых Штатов Америки, собравшихся на Генеральный Конгресс». 19 июля Конгресс изменил название: «Единогласная декларация тринадцати объединённых Штатов Америки». Обсуждение проекта Декларации началось в первых числах июля и продолжалось три дня. В ходе обсуждения в него были внесены изменения, в частности был изъят раздел, который осуждал рабство и работорговлю. Он был вычеркнут в угоду Южной Каролине и Джорджии, которые никогда не пытались ограничить ввоз рабов, а напротив, намеревались продолжать работорговлю. Из 1800 слов документа члены Конгресса выбросили около четверти текста, было заменено несколько фраз и слов и сделано две вставки. Слова были заменены на более приемлемые, в ряде случаев более точные и менее эмоциональные.
Декларация была одобрена 2 июля[2]. Вечером 4 июля Декларация была удостоверена подписями президента конгресса Хэнкока и секретаря Томсона. В целом из 56 подписей 28 принадлежали адвокатам, 13 — купцам, 8 — плантаторам[3] и 7 — представителям различных профессий. Следует отметить, что делегация Нью-Йорка в голосованиях не участвовала из-за отсутствия у неё необходимых полномочий и присоединилась к общему мнению только 15 июля. Многие ошибочно считают, что декларация независимости - это документ, согласно которому США получило юридическое право стать независимой страной. На самом деле это скорее торжественный, а не юридический документ, свою независимость США получили в результате войны.
Відповідь:
Освіта
Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах , особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.
Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.
Літописання
Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.
Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.
Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.[2]
Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля руську зброю і Руську землю.
Архітектура
Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля ма але водночас величний вигляд.
Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.
У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також б облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.[3]
На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.
Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.). Опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)
Образотворче мистецтво
Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.
Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.
У той же час фрески знаходять широке поширення в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.
Проте до нашого часу не збереглось жодної фрески, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.
Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.)[5], у якому містяться чотири мініатюри євангелістів на тлі обладнання книгописної майстерні.
Пояснення:
Деклара́ция незави́симости США (англ. United States Declaration of Independence) — исторический документ, в котором британские колонии в Северной Америке объявили независимость от Великобритании, принят единогласно Вторым Континентальным конгрессом 4 июля 1776 года в Филадельфии, штат Пенсильвания.
День принятия (но не подписания) Декларации независимости, 4 июля, празднуется в США как День независимости. Декларация стала первым официальным документом, в котором колонии именовались «Соединёнными Штатами Америки».5 сентября 1774 года в Филадельфии был созван I Континентальный конгресс, который выработал свод законов, которые защищали интересы колоний, и объявлял бойкот английским товарам вплоть до полной отмены дискриминационных актов. Но так как английский парламент и король Георг III отвергли требования конгресса, вооружённый конфликт между обеими сторонами стал неизбежным. Можно сказать, что созыв I Континентального конгресса и принятые на нём решения стали по существу первыми проявлениями совместной, организованной деятельности американских колоний. Именно тогда были заложены основы для их дальнейшего объединения, закреплённые на II Конгрессе принятием решения об организации совместных военных действий. Уже в ходе войны окончательно созрело стремление вести борьбу вплоть до полного отделения от метрополии и получения колониями статуса независимых государств. 15 мая 1776 года по предложению Джона Адамса конгресс официально санкционировал образование независимых от Англии штатов. Конституции штатов расширяли демократические права населения. Почти повсеместно были приняты «билли о правах», которые провозглашали свободу слова, совести, собраний, неприкосновенности личности и т. д. Следует добавить, что принятие новых конституций во всех штатах знаменовало собой важный шаг революционного значения. Эти конституции уничтожали привилегии земельной аристократии, запрещали взыскивать фиксированную ренту и ликвидировали другие пережитки феодализма. Политическая власть перешла в руки национальной буржуазии и плантаторов.
Колонии объявили себя республиками-штатами, а 1 июля 1776 года законодательным собранием Вирджинии была принята так называемая Вирджинская декларация прав, которая явилась первой декларацией в истории американского народа. Эта декларация охватывала весь круг идей, обосновывавших отделение от Англии и образование демократической республики. Она говорила о защите «жизни, свободы и собственности».
Самым важным в работе Второго Континентального конгресса является принятие 4 июля 1776 года Декларации независимости Соединённых штатов Америки. Проект Декларации поручили подготовить комиссии из пяти членов конгресса в составе Томаса Джефферсона, Джона Адамса, Бенджамина Франклина, Роджера Шермана и Роберта Ливингстона[1]. Однако полномочия по созданию проекта Декларации были переданы в руки Томаса Джефферсона, который 17 дней (с 11 по 28 июня) работал над её текстом, прибегая к научных трактатов, памфлетов и коллег по комитету.
Зал, где собирался континентальный конгресс и была подписана Декларация независимости (1776)
Проект Джефферсона с незначительными редакционными поправками Дж. Адамса и Б. Франклина 28 июня был предоставлен конгрессу как «Декларация представителей Соединённых Штатов Америки, собравшихся на Генеральный Конгресс». 19 июля Конгресс изменил название: «Единогласная декларация тринадцати объединённых Штатов Америки». Обсуждение проекта Декларации началось в первых числах июля и продолжалось три дня. В ходе обсуждения в него были внесены изменения, в частности был изъят раздел, который осуждал рабство и работорговлю. Он был вычеркнут в угоду Южной Каролине и Джорджии, которые никогда не пытались ограничить ввоз рабов, а напротив, намеревались продолжать работорговлю. Из 1800 слов документа члены Конгресса выбросили около четверти текста, было заменено несколько фраз и слов и сделано две вставки. Слова были заменены на более приемлемые, в ряде случаев более точные и менее эмоциональные.
Декларация была одобрена 2 июля[2]. Вечером 4 июля Декларация была удостоверена подписями президента конгресса Хэнкока и секретаря Томсона. В целом из 56 подписей 28 принадлежали адвокатам, 13 — купцам, 8 — плантаторам[3] и 7 — представителям различных профессий. Следует отметить, что делегация Нью-Йорка в голосованиях не участвовала из-за отсутствия у неё необходимых полномочий и присоединилась к общему мнению только 15 июля. Многие ошибочно считают, что декларация независимости - это документ, согласно которому США получило юридическое право стать независимой страной. На самом деле это скорее торжественный, а не юридический документ, свою независимость США получили в результате войны.
Объяснение: