Вельмишановний великий княже Ярославе! Звертаюсь до тебе з далекого XX століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Прочитала недавно п'єсу Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.
Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:
Да буде мир! І Богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру.
Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, «...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...». О, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: «І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!» Ми побачили, що «береться мудрість... із шукань і помилок гірких».
Навколо тебе були люди добрі і злі. Учений монах Сильвестр теж зробив велику справу для нашої держави, переклавши і переписавши багато рукописів. Молодь він виховував на ученні Христа: «Тільки Бог царів і царства судить. Лиш він один далеку бачить путь, якою йдуть царі і прості люди». Пригадуєш, як ти казав?
І добрій книзі більше я радію, Ніж золоту в коморі.
Мені боляче за наш народ, бо зараз мало хто шанує науку і культуру, книжки, за які ви платили золотими монетами, в які вкладали багато сил. Образ Микити підтверджує, що ви, наші предки, були людьми чесними, порядними, шляхетними, У розмові з Сильвестром Микита каже:
З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її.
Спочатку Микита ненавидів тебе, Ярославе за смерть свого батька. Але коли він зрозумів твою мету створення єдиної могутньої держави, то пробачив тебе. Із ворога Микита став твоїм вірним помічником і другом.
Ми, твої нащадки, дуже вдячні за мудрий життєвий досвід, який долетів до нас крізь віки. І ще не раз зустрінеться нам твій образ на сторінках
В древних летописях можно найти описание теремов. Например, в Киеве был княжеский каменный терем с двором. Терем состоял из покоев, в которых была гридница, т. е. комната, где дружина собиралась на пир или на совет, одрины[45], т. е. спальни. Хоромы[46] состояли из самого жилья или избы и клетей, т. е. холодных, летних покоев. Кроме клетей строились еще вежи или чердаки, а также голубники (голубятни). Во дворах были бани и медушки или медуши для хранения меда, а также колодцы. Дворы огораживались забором.
Традиционной обувью, которую носили в XI — XIII вв., были сапоги и лапти. Богатые носили сафьяновые сапоги с загнутыми кверху носами и с короткими голенищами. Материалом для одежды служили льняные и шерстяные самодельные ткани, парча, греческие паволоки[47], меха.
Великие князья отличались пышностью одежды и носили на груди на золотых цепях кресты и панагии[48], усыпанные драгоценными камнями и жемчугом.
Из летописных источников известно, что «Святослав носил в одном ухе золотую серьгу с двумя жемчужинами и рубином»[49], а из одежды упоминается «плащ или кафтан с рукой в одном рукаве, а на другое плечо накинутый»[50]. Кафтаны подпоясывались поясами. Пояса могли быть золотыми, украшенными драгоценными камнями, шелковыми с серебряным и золотым плетением, а также кожаные и бархатные, но украшенные золотыми и серебряными бляхами, жемчугом и драгоценными камнями. Пояса не складывались, а надевались ровно. Были еще в обиходе кушаки. На пояса и кушаки вешались кинжалы и ножи.
На головах носили шапки наподобие колпаков или низкие с опушкой. Мужчины ходили с усами и бородами.
Русские женщины, как свидетельствовали арабы, носили на груди небольшие коробочки из различных металлов, к которым на кольце прикреплялся большой нож; шеи женщин украшали серебряные и золотые цепи или ожерелья из зеленого бисера.
Простой народ одевался просто. Мужчины ходили в зипунах[51] из толстой ткани, женщины — в паневах[52].
Еще русские любили бани, чего не понимали и над чем смеялись южные жители. Бани были известны с глубокой древности, о чем упоминает летописец Нестор. «Накалив печь в деревянных банях, — сообщает летописец, — входили туда нагими и там обливались водой; потом брали розги[53] и начинали сами себя бить, и до того секли, что едва выходили живыми; но потом, окатившись холодной водой, оживали».
Ездили наши предки на повозках, которые назывались возами. Летние и зимние повозки одинаково назывались санями.
Русские любили рыбную ловлю и охоту, как псовую, так и соколиную. Охотничьи собаки и ловчие птицы очень ценились. Любили также пиры.
В пищу употребляли хлеб, мясо диких и домашних животных, в том числе и конское. Ели рыбу, сыр, овощи, пшеничные и овсяные кисели, которые назывались цежью (от цедить). Пили вино, мед, квас.
В обиходе пользовались простой посудой: кадями, лукошками, ведрами, бочками. Ложки были деревянные и серебряные.
Князья держали поваров.
Жители разводили огороды, что позволяло им иметь свежие овощи.
Звертаюсь до тебе з далекого XX століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Прочитала недавно п'єсу Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.
Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:
Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, «...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...». О, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: «І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!» Ми побачили, що «береться мудрість... із шукань і помилок гірких».
Навколо тебе були люди добрі і злі. Учений монах Сильвестр теж зробив велику справу для нашої держави, переклавши і переписавши багато рукописів. Молодь він виховував на ученні Христа: «Тільки Бог царів і царства судить. Лиш він один далеку бачить путь, якою йдуть царі і прості люди».
Пригадуєш, як ти казав?
І добрій книзі більше я радію,
Ніж золоту в коморі.
Мені боляче за наш народ, бо зараз мало хто шанує науку і культуру, книжки, за які ви платили золотими монетами, в які вкладали багато сил. Образ Микити підтверджує, що ви, наші предки, були людьми чесними, порядними, шляхетними, У розмові з Сильвестром Микита каже:
З пергаменту недовго зчистить ваду,
Лиш з совісті не зчистити її.
Спочатку Микита ненавидів тебе, Ярославе за смерть свого батька. Але коли він зрозумів твою мету створення єдиної могутньої держави, то пробачив тебе. Із ворога Микита став твоїм вірним помічником і другом.
Ми, твої нащадки, дуже вдячні за мудрий життєвий досвід, який долетів до нас крізь віки. І ще не раз зустрінеться нам твій образ на сторінках
ответ:Жилища, одежда, быт
Жилища, одежда, быт
В древних летописях можно найти описание теремов. Например, в Киеве был княжеский каменный терем с двором. Терем состоял из покоев, в которых была гридница, т. е. комната, где дружина собиралась на пир или на совет, одрины[45], т. е. спальни. Хоромы[46] состояли из самого жилья или избы и клетей, т. е. холодных, летних покоев. Кроме клетей строились еще вежи или чердаки, а также голубники (голубятни). Во дворах были бани и медушки или медуши для хранения меда, а также колодцы. Дворы огораживались забором.
Традиционной обувью, которую носили в XI — XIII вв., были сапоги и лапти. Богатые носили сафьяновые сапоги с загнутыми кверху носами и с короткими голенищами. Материалом для одежды служили льняные и шерстяные самодельные ткани, парча, греческие паволоки[47], меха.
Великие князья отличались пышностью одежды и носили на груди на золотых цепях кресты и панагии[48], усыпанные драгоценными камнями и жемчугом.
Из летописных источников известно, что «Святослав носил в одном ухе золотую серьгу с двумя жемчужинами и рубином»[49], а из одежды упоминается «плащ или кафтан с рукой в одном рукаве, а на другое плечо накинутый»[50]. Кафтаны подпоясывались поясами. Пояса могли быть золотыми, украшенными драгоценными камнями, шелковыми с серебряным и золотым плетением, а также кожаные и бархатные, но украшенные золотыми и серебряными бляхами, жемчугом и драгоценными камнями. Пояса не складывались, а надевались ровно. Были еще в обиходе кушаки. На пояса и кушаки вешались кинжалы и ножи.
На головах носили шапки наподобие колпаков или низкие с опушкой. Мужчины ходили с усами и бородами.
Русские женщины, как свидетельствовали арабы, носили на груди небольшие коробочки из различных металлов, к которым на кольце прикреплялся большой нож; шеи женщин украшали серебряные и золотые цепи или ожерелья из зеленого бисера.
Простой народ одевался просто. Мужчины ходили в зипунах[51] из толстой ткани, женщины — в паневах[52].
Еще русские любили бани, чего не понимали и над чем смеялись южные жители. Бани были известны с глубокой древности, о чем упоминает летописец Нестор. «Накалив печь в деревянных банях, — сообщает летописец, — входили туда нагими и там обливались водой; потом брали розги[53] и начинали сами себя бить, и до того секли, что едва выходили живыми; но потом, окатившись холодной водой, оживали».
Ездили наши предки на повозках, которые назывались возами. Летние и зимние повозки одинаково назывались санями.
Русские любили рыбную ловлю и охоту, как псовую, так и соколиную. Охотничьи собаки и ловчие птицы очень ценились. Любили также пиры.
В пищу употребляли хлеб, мясо диких и домашних животных, в том числе и конское. Ели рыбу, сыр, овощи, пшеничные и овсяные кисели, которые назывались цежью (от цедить). Пили вино, мед, квас.
В обиходе пользовались простой посудой: кадями, лукошками, ведрами, бочками. Ложки были деревянные и серебряные.
Князья держали поваров.
Жители разводили огороды, что позволяло им иметь свежие овощи.
Объяснение: