Экология… Проблемы… Нельзя объединять эти слова. Но, к сожалению, они очень крепко связаны. В наше время люди всей планеты Земля взволнованны экологическими проблемами, так как это огромный общий мир, в котором мы живём. И наше благополучие и здоровье зависит от того, насколько в нём всё хорошо. Но за несколько десятков лет на Земле случилось много катастроф, главным виновником которых стал человек. Наряду с техническим прогрессом и с развитием нашего общества природа терпит поражение. Вырубка лесов, уничтожение животных и растений, аварии нефтяных танкеров в океанах, загрязнение воздуха и водоёмов выбросами заводов и выхлопами автомобилей, взрывы атомных станций и так далее. Страшно и подумать о том, что же ждёт дальше нас самих и наших будущих детей. Ведь мы сами создаём мир, в котором не сможем быть здоровыми, а, возможно, даже жить. Огромные возможности, которые дали нам новые открытия практически во всех областях, к большому огорчению, нанесли урон и ущерб экологии целой планеты, так как человечество, ослеплённое успехами и жаждой обогащения и власти на закрыло глаза на все последствия своего вмешательства в мир флоры и фауны. Мы, понимая, что сами существуем в этом мире, где всё взаимозависимо и взаимосвязано, тем не менее ставим под угрозу собственное существование, потому что нерационально расходуем земные ресурсы.
Сейчас идут активные дискуссии на тему, что такое природные ресурсы для страны — это благо или проклятие для страны По большому счету здесь по жизни мы однозначно, односложно мы на сегодняшний день с учетом реальности, которая сейчас происходит, в том числе, в нашей структурной экономике, ответить не можем. Риск стран со значительными запасами природных ресурсов очевиден. Это, прежде всего, интенсивная эксплуатация сырьевого сектора в ущерб остальным, что, собственно, сейчас и происходит. Мы никак не можем отойти от сырьевой составляющей нашей экономки. Мы пока в полной зависимости от этой сырьевой составляющей, к сожалению.
Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Объяснение:
Экология… Проблемы… Нельзя объединять эти слова. Но, к сожалению, они очень крепко связаны. В наше время люди всей планеты Земля взволнованны экологическими проблемами, так как это огромный общий мир, в котором мы живём. И наше благополучие и здоровье зависит от того, насколько в нём всё хорошо. Но за несколько десятков лет на Земле случилось много катастроф, главным виновником которых стал человек. Наряду с техническим прогрессом и с развитием нашего общества природа терпит поражение. Вырубка лесов, уничтожение животных и растений, аварии нефтяных танкеров в океанах, загрязнение воздуха и водоёмов выбросами заводов и выхлопами автомобилей, взрывы атомных станций и так далее. Страшно и подумать о том, что же ждёт дальше нас самих и наших будущих детей. Ведь мы сами создаём мир, в котором не сможем быть здоровыми, а, возможно, даже жить. Огромные возможности, которые дали нам новые открытия практически во всех областях, к большому огорчению, нанесли урон и ущерб экологии целой планеты, так как человечество, ослеплённое успехами и жаждой обогащения и власти на закрыло глаза на все последствия своего вмешательства в мир флоры и фауны. Мы, понимая, что сами существуем в этом мире, где всё взаимозависимо и взаимосвязано, тем не менее ставим под угрозу собственное существование, потому что нерационально расходуем земные ресурсы.
Сейчас идут активные дискуссии на тему, что такое природные ресурсы для страны — это благо или проклятие для страны По большому счету здесь по жизни мы однозначно, односложно мы на сегодняшний день с учетом реальности, которая сейчас происходит, в том числе, в нашей структурной экономике, ответить не можем. Риск стран со значительными запасами природных ресурсов очевиден. Это, прежде всего, интенсивная эксплуатация сырьевого сектора в ущерб остальным, что, собственно, сейчас и происходит. Мы никак не можем отойти от сырьевой составляющей нашей экономки. Мы пока в полной зависимости от этой сырьевой составляющей, к сожалению.
Відповідь:
Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Пояснення: