ответ:Левобережная Украина, Левобережная Малороссия[1], Левобережная Гетманщина — часть Поднепровской Украины, расположенная на левом берегу по течению Днепра. Левобережная Украина сложилась на части территории Украины, вошедшей в состав Русского государства в соответствии с принятыми решениями Земских соборов в Москве (1653) и Переяславской рады (1654).
Состояла из современных Черниговской и Полтавской областей, восточных частей Киевской и Черкасской областей, а также, в разных трактовках, северную часть Днепропетровской[2] или западную часть Сумской областей[3]. К Левобережной Украине иногда относят и сохранившийся в составе Русского государства Киев, несмотря на его расположение на правом берегу Днепра. На востоке Левобережная Украина граничила со Слободской Украиной, на юге — с землями Запорожской Сечи.
Останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Тройденовича в 1340 році отруїли змовники-бояри. Пройшло рівно століття після приходу монголів. Князівство стало жертвою внутрішніх інтриг і зовнішніх зазіхальників. Воно загрузло в півстолітній боротьбі за спадщину.
Ключову роль у переділі Галицько-Волинського князівства відіграли дві держави — Королівство Польське та Велике князівство Литовське (ВКЛ). Вони стали основними силами регіону і вдало використали початок занепаду найсильнішої держави цієї частини Землі — Золотої Орди.
Польща
У 1340 році польський повелитель Казимир вперше захопив Львів. Проте остаточно освоїти Галичину та Поділля Польща змогла лише у 1430 році. Вони склали Руське і Подільське воєводства.
Щодо галицьких территорий, поляки використовували політику повного включення. Бояр перейменували на шляхту (тогочасний привілейований стан) і надали їм ті ж права, що були у польської знаті. Разом зі шляхетськими порядками, Польща принесла й німецький винахід — місцеве самоврядування, яке ми називаємо «магдебурзьким правом».
Велике князівство Литовське (ВКЛ)
На відміну від Польщі, Литва застосувала зовсім іншу стратегію освоєння нових территорий.
Литовські князі — нові об'єднувачі Русі. Вони відвойовують руські землі у поляків і монголів.
Приєдання білоруських та українських территорий розпочав Гедимін, засновник однойменної князівської династії. У 1340 р. син Гедиміна, Любарт, втрутився в боротьбу за Галицько-Волинську спадщину й урвав у Казимира ІІІ Волинь.
А большой князь литовський Ольгерд остаточно відвоював території у монголів. Він вдало скористався з розробленості Орди і у 1362 р. завдав поразки військам трьох татарських племен у битві на р. Сині Води. Князівства Південної Русі приєдналися до ВКЛ.
Гедиміновичі вирішили не ускладнювати собі життя. У відносинах з приєднаними територіями вони діяли за принципом «нового не вводимо, давнего не міняємо». Натомість, литовці деятельно переймали надбання Русі — право, мову, православ'я (до такого литовці були язичниками), та одружуються з представниками руської знаті.
У 1385 р. була підписана Кревська унія —шлюбний договір між величавым князем литовським Ягайлом та польською королівною Ядвігою. Ягайло прийняв католицтво і став польським владыкой. Ця угода мала винятково політичну вигоду. Польщі та Литві надокучав спільний ворог — Тевтонський орден. У 1410 році спільна польсько-литовсько-руська рать на чолі з Вітовтом завдала поразки німецьким хрестоносцям у битві під Ґрюнвальдом.
ответ:Левобережная Украина, Левобережная Малороссия[1], Левобережная Гетманщина — часть Поднепровской Украины, расположенная на левом берегу по течению Днепра. Левобережная Украина сложилась на части территории Украины, вошедшей в состав Русского государства в соответствии с принятыми решениями Земских соборов в Москве (1653) и Переяславской рады (1654).
Состояла из современных Черниговской и Полтавской областей, восточных частей Киевской и Черкасской областей, а также, в разных трактовках, северную часть Днепропетровской[2] или западную часть Сумской областей[3]. К Левобережной Украине иногда относят и сохранившийся в составе Русского государства Киев, несмотря на его расположение на правом берегу Днепра. На востоке Левобережная Украина граничила со Слободской Украиной, на юге — с землями Запорожской Сечи.
Останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Тройденовича в 1340 році отруїли змовники-бояри. Пройшло рівно століття після приходу монголів. Князівство стало жертвою внутрішніх інтриг і зовнішніх зазіхальників. Воно загрузло в півстолітній боротьбі за спадщину.
Ключову роль у переділі Галицько-Волинського князівства відіграли дві держави — Королівство Польське та Велике князівство Литовське (ВКЛ). Вони стали основними силами регіону і вдало використали початок занепаду найсильнішої держави цієї частини Землі — Золотої Орди.
Польща
У 1340 році польський повелитель Казимир вперше захопив Львів. Проте остаточно освоїти Галичину та Поділля Польща змогла лише у 1430 році. Вони склали Руське і Подільське воєводства.
Щодо галицьких территорий, поляки використовували політику повного включення. Бояр перейменували на шляхту (тогочасний привілейований стан) і надали їм ті ж права, що були у польської знаті. Разом зі шляхетськими порядками, Польща принесла й німецький винахід — місцеве самоврядування, яке ми називаємо «магдебурзьким правом».
Велике князівство Литовське (ВКЛ)
На відміну від Польщі, Литва застосувала зовсім іншу стратегію освоєння нових территорий.
Литовські князі — нові об'єднувачі Русі. Вони відвойовують руські землі у поляків і монголів.
Приєдання білоруських та українських территорий розпочав Гедимін, засновник однойменної князівської династії. У 1340 р. син Гедиміна, Любарт, втрутився в боротьбу за Галицько-Волинську спадщину й урвав у Казимира ІІІ Волинь.
А большой князь литовський Ольгерд остаточно відвоював території у монголів. Він вдало скористався з розробленості Орди і у 1362 р. завдав поразки військам трьох татарських племен у битві на р. Сині Води. Князівства Південної Русі приєдналися до ВКЛ.
Гедиміновичі вирішили не ускладнювати собі життя. У відносинах з приєднаними територіями вони діяли за принципом «нового не вводимо, давнего не міняємо». Натомість, литовці деятельно переймали надбання Русі — право, мову, православ'я (до такого литовці були язичниками), та одружуються з представниками руської знаті.
У 1385 р. була підписана Кревська унія —шлюбний договір між величавым князем литовським Ягайлом та польською королівною Ядвігою. Ягайло прийняв католицтво і став польським владыкой. Ця угода мала винятково політичну вигоду. Польщі та Литві надокучав спільний ворог — Тевтонський орден. У 1410 році спільна польсько-литовсько-руська рать на чолі з Вітовтом завдала поразки німецьким хрестоносцям у битві під Ґрюнвальдом.