Италия: время реформ. 8 класс
Вариант 2
1. В конце XIX В. Италия была ст
1) аграрной
3) раздробленной
2) индустриальной
4) демократической
согласно конституции Италии,
нс
осуществлялась:
1) королем
3) королем и парламентом
2) парламентом
4) королем и римским папой
яйстве Италии в XIX в. шел процесс:
3. В сельском хозяйстве Италии в XIX в. ще
1) обезземеливания крестьян
2) усиления крепостного права
3) создания фермерских хозяйств
4) ликвидации феодальных пережитков
— Н. XX В. В Италии крупных корпораций
4 Появление в К. XIX— Н. XX в. в Итали
свидетельствовало о:
1) развитии свободного предпринимательства
2) развитии монополистического капитализма
3) начале промышленного переворота
4) экономическом кризисе
5. Какие особенности отличают процесс модернизации Италии в
конце XIX в.? Укажите два верных ответа из пяти предложенных
1) широкий внутренний рынок
2) высокая квалификация рабочей силы
3) высокие темпы промышленного развития
1) активное вмешательство государства в экономику
1) неравномерное развитие северных и южных районов страны​

Объяснение: Ця соціально-побутова поема розкриває тему трагічної долі жінки-покритки і дитини-байстрюка в кріпосному суспільстві.

(Покритка – жінка, яка народила позашлюбну дитину. Байстрюк, безбатченко – дитина, народжена поза шлюбом.)

Головні герої твору: Катерина, її батько і мати, син Іван, москаль Іван.

Василию Андреевичу Жуковскому

на память 22 апреля 1838 года

* Шевченко присвятив “Катерину” російському поету В. А. Жуковському (1783 — 1852) на пам’ять про день викупу з кріпацтва. Російський поет відіграв велику роль у викупі Шевченка з кріпацтва. «В. А. [Жуковский], предварительно узнавши цену от помещика, — писав Шевченко в автобіограф К. П. Брюллова написать его, В. А. Жуковского, портрет для императорской фамилии с целью разыграть его в лотерею в царском семействе. Великий Брюллов охотно согласился. Портрет написан. В. А. Жуковский с графа М. Ю. Вельегорского устроили лотерею в 2500 рублей ассигнациями, и этою ценою была куплена свобода Т. Ш[евченко] в 1838 году, апреля 22»

Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя - Левом, Мстиславом і Шварно.

Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев Данилович (1264 - 1301 рр.). Він приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

На землі XIII - XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева - князя Юрія I (1301 - 1308 рр.). Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе "королем Русі та князем Володимирії". За період правління Юрія I розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хотя князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі Люблінську землю, його міжнародний авторитет і вплив зростали. Про це свідчить установлення у 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі.

Наступниками Юрія I стали його сини - Андрій та Лев II (1315 - 1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви - Дорогичинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

Загибель Андрія та Лева II обірвала пряму лінію династії Романовичів. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лмше у 1325 р., унаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія I Львовича.

Князь прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава. Період правління Юрія II Болеслава (1325 - 1340 рр.) став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.

Квітень 1340 р. - унаслідок боярської змови Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.

Протягом 100 років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців почуття культурної та політичної ідентичності.