Вищим органом влади давньослов'янського родоплемінного союзу виступали загальні збори, які розв'язували всі нагальні проблеми господарського й політичного життя, питання війни та миру.
Пояснення:Слов'яни спочатку об'єднувались у родові, а згодом у територіальні союзи, які базувалися на кровній спорідненості. Наступний етап об'єднального процесу пов'язаний з виникненням політичних союзів на основі родоплемінних утворень.
Давньослов'янські племінні союзи мали "мирний" ("оборонний") характер. Особливістю такого об'єднання, як суспільно-політичної організації, побудованої на кревній спорідненості, була наявність притаманних даному суспільному ладу певних правових ознак: кровної помсти, кругової поруки, колективної опіки, майнової спільності, своєрідного спадкового права тощо. Вищим органом влади давньослов'янського родоплемінного союзу виступали загальні збори, які розв'язували всі нагальні проблеми господарського й політичного життя, питання війни та миру.
Як писав Прокопій Кесарійський, "народ цей не управляється однією людиною і здавна живе у народовладді. Тому все, що для них корисно або шкідливо, вони спільно обговорюють". Інакше кажучи, слов'яни ще не знали авторитарних методів і жили за принципами самоврядування, вирішуючи всі проблеми шляхом обговорення їх на загальних зборах, або вічах. У слов'ян, за Маврикієм, "немає загальної влади, вони весь час ворогують один з одним, що ухвалять одні, не наважуються робити інші, і жоден з них не хоче підкорятися іншому".
Родову общину, як правило, очолювала найавторитетніша людина, котра разом з представниками інших сімей, керувала справами роду, здійснювала судочинство, організовувала відсіч ворогу. Називали такого родового лідера по-різному - старостою, старшиною або жупаном.
Родоплемінними союзами керувала рада старшин, які частково розв'язували питання самі або передавали їх на загальні збори. Для протидії зовнішнім ворогам кілька родових союзів об'єднувалися в територіальний. Унаслідок добросусідських стосунків у окремих родів виникали спільні військові, адміністративні, господарські, правничі органи.
В неомальтузианской теории главными признаками наступления второй фазы демографического цикла, фазы Сжатия, являются отсутствие свободных земель, крестьянское малоземелье, высокие цены на хлеб, низкий уровень реальной заработной платы и потребления основной массы населения. Как отмечалось в предыдущей главе, эти признаки начинают появляться в Центральном районе в 1730-х годах и становятся явными в 1780-х годах. В то же время в Черноземном районе до конца XVIII века происходит процесс колонизации и освоения новых земель, Сжатие пришло в этот район позже, поэтому нельзя говорить о единовременном переходе Европейской России в новую фазу демографического цикла. Тем не менее, как мы увидим далее, падение среднего уровня потребления позволяет датировать переход в фазу Сжатия на большей части территории страны в широких рамках первой половины XIX века – этим и объясняется название четвертой главы нашего исследования.
В рамках неомальтузианской теории основными параметрами, характеризующими экономическую динамику, являются данные о посевах, сборах, потреблении и росте населения. Общая динамика экономического положения в первой половине XIX века обычно реконструируется по данным губернаторских отчетов. Среди историков нет единого мнения по поводу степени достоверности этих отчетов, в то время как часть специалистов занимает критическую позицию, группа авторитетных исследователей (И. Д. Ковальченко, Л. В. Милов, А. С. Нифонтов и др.) считает, что выведенные по отчетам средние показатели вполне объективно отражают направление экономического развития. Сопоставимые данные за 1800-1860 гг. имеются лишь для 36 из 50 губерний Европейской России, в том числе для всех 7 центральных губерний и для 5 из 7 черноземных губерний (табл. 4.1)[1].
В целом данные губернаторских отчетов говорят о том, что в начале XIX века средний уровень потребления был еще достаточно высоким – более 24 пудов на душу населения. Однако существовали значительные порайонные различия, если на Черноземье чистый душевой сбор превышал 34 пуда, то в перенаселенном Центральном районе он составлял только 17 пудов. Хотя за полвека посевы возросли, но урожайность упала, и рост населения привел к падению чистого сбора в среднем по Европейской России до 18,9 пуда. Уровень чистого сбора, однако, не вполне совпадает с уровнем потребления, так как часть зерна шла на экспорт, на винокурение и поставки для армии. Если мы учтем известные данные об экспорте[2], примем душевой расход на винокурение таким же, как в 50-е годы (см. табл. 6.1), а армейские поставки – пропорциональными численности армии, то получим кривую потребления, изображенную на рис 4.1. График на рис. 4.1 в целом подобен графику классического демографического цикла (рис. 1.2), однако, надо учесть, что перед нами лишь фрагмент более широкой картины, что рост население и падение потребления происходили на протяжении всего XVIII века – так что этот график можно рассматривать как продолжение графика
Вищим органом влади давньослов'янського родоплемінного союзу виступали загальні збори, які розв'язували всі нагальні проблеми господарського й політичного життя, питання війни та миру.
Пояснення:Слов'яни спочатку об'єднувались у родові, а згодом у територіальні союзи, які базувалися на кровній спорідненості. Наступний етап об'єднального процесу пов'язаний з виникненням політичних союзів на основі родоплемінних утворень.
Давньослов'янські племінні союзи мали "мирний" ("оборонний") характер. Особливістю такого об'єднання, як суспільно-політичної організації, побудованої на кревній спорідненості, була наявність притаманних даному суспільному ладу певних правових ознак: кровної помсти, кругової поруки, колективної опіки, майнової спільності, своєрідного спадкового права тощо. Вищим органом влади давньослов'янського родоплемінного союзу виступали загальні збори, які розв'язували всі нагальні проблеми господарського й політичного життя, питання війни та миру.
Як писав Прокопій Кесарійський, "народ цей не управляється однією людиною і здавна живе у народовладді. Тому все, що для них корисно або шкідливо, вони спільно обговорюють". Інакше кажучи, слов'яни ще не знали авторитарних методів і жили за принципами самоврядування, вирішуючи всі проблеми шляхом обговорення їх на загальних зборах, або вічах. У слов'ян, за Маврикієм, "немає загальної влади, вони весь час ворогують один з одним, що ухвалять одні, не наважуються робити інші, і жоден з них не хоче підкорятися іншому".
Родову общину, як правило, очолювала найавторитетніша людина, котра разом з представниками інших сімей, керувала справами роду, здійснювала судочинство, організовувала відсіч ворогу. Називали такого родового лідера по-різному - старостою, старшиною або жупаном.
Родоплемінними союзами керувала рада старшин, які частково розв'язували питання самі або передавали їх на загальні збори. Для протидії зовнішнім ворогам кілька родових союзів об'єднувалися в територіальний. Унаслідок добросусідських стосунків у окремих родів виникали спільні військові, адміністративні, господарські, правничі органи.
В неомальтузианской теории главными признаками наступления второй фазы демографического цикла, фазы Сжатия, являются отсутствие свободных земель, крестьянское малоземелье, высокие цены на хлеб, низкий уровень реальной заработной платы и потребления основной массы населения. Как отмечалось в предыдущей главе, эти признаки начинают появляться в Центральном районе в 1730-х годах и становятся явными в 1780-х годах. В то же время в Черноземном районе до конца XVIII века происходит процесс колонизации и освоения новых земель, Сжатие пришло в этот район позже, поэтому нельзя говорить о единовременном переходе Европейской России в новую фазу демографического цикла. Тем не менее, как мы увидим далее, падение среднего уровня потребления позволяет датировать переход в фазу Сжатия на большей части территории страны в широких рамках первой половины XIX века – этим и объясняется название четвертой главы нашего исследования.
В рамках неомальтузианской теории основными параметрами, характеризующими экономическую динамику, являются данные о посевах, сборах, потреблении и росте населения. Общая динамика экономического положения в первой половине XIX века обычно реконструируется по данным губернаторских отчетов. Среди историков нет единого мнения по поводу степени достоверности этих отчетов, в то время как часть специалистов занимает критическую позицию, группа авторитетных исследователей (И. Д. Ковальченко, Л. В. Милов, А. С. Нифонтов и др.) считает, что выведенные по отчетам средние показатели вполне объективно отражают направление экономического развития. Сопоставимые данные за 1800-1860 гг. имеются лишь для 36 из 50 губерний Европейской России, в том числе для всех 7 центральных губерний и для 5 из 7 черноземных губерний (табл. 4.1)[1].
В целом данные губернаторских отчетов говорят о том, что в начале XIX века средний уровень потребления был еще достаточно высоким – более 24 пудов на душу населения. Однако существовали значительные порайонные различия, если на Черноземье чистый душевой сбор превышал 34 пуда, то в перенаселенном Центральном районе он составлял только 17 пудов. Хотя за полвека посевы возросли, но урожайность упала, и рост населения привел к падению чистого сбора в среднем по Европейской России до 18,9 пуда. Уровень чистого сбора, однако, не вполне совпадает с уровнем потребления, так как часть зерна шла на экспорт, на винокурение и поставки для армии. Если мы учтем известные данные об экспорте[2], примем душевой расход на винокурение таким же, как в 50-е годы (см. табл. 6.1), а армейские поставки – пропорциональными численности армии, то получим кривую потребления, изображенную на рис 4.1. График на рис. 4.1 в целом подобен графику классического демографического цикла (рис. 1.2), однако, надо учесть, что перед нами лишь фрагмент более широкой картины, что рост население и падение потребления происходили на протяжении всего XVIII века – так что этот график можно рассматривать как продолжение графика