1.Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856). Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.
· по-друге, селянські господарства розорялися, оскільки поміщики збільшували панщину вЧерноземье, а оброчні селяни йшли на заводи, підривалася основа кріпосницькій економіки, що базується на примусовому, вкрай неефективному праці кріпаків;
· по-третє, криза кріпацтва виявився однією з головних причин поразки країни у Кримську війну, яка показала військово-технічну відсталість Росії. Була підірвана фінансову систему; селяни розорялися через рекрутських наборів, зростання повинностей. Почалася масова втеча селян від поміщиків;
· по-четверте, зростання кількості селянських заворушень (в 1860 р. сталося 126 виступів селян) створював реальну загрозу перетворення розрізнених виступів у нову «пугачовщину»;
· по-п'яте, усвідомлення правлячими колами, що кріпосне право — «пороховий льох» під державою. Від ліберальних поміщиків, учених, навіть родичів царя, зокрема молодшого брата великого князя Костянтина, на адресу уряду почали надходити пропозиції, проекти реформування земельних відносин. Олександра Другого, виступаючи у 1856 року перед представниками московського дворянства, говорив: «Якщо ми визволимо селян згори, всі вони звільнять себеснизу
Разделы 1772,1793 и 1795 годов - это и одна из "болевых точек" европейской истории, российско-польских отношений. Они так или иначе повлекли за собой длинную цепь трагических событий, среди которых польские восстания 1830 - 1831 и 1863 - 1864 годов и последующие неудачные попытки царской администрации инкорпорировать Польшу в состав Российской империи, двусмысленности деклараций Февральской революции по польскому вопросу. Затем, после обретения Польшей независимости в 1918 году, - советско-польская война 1920 - 1921 годов, завершившаяся массовой гибелью наших военнопленных в польском плену, и трагедия Катыни и Медного, вступление советских войск в Польшу 17 сентября 1939 года и фактическое соучастие за год до этого Польши в мюнхенском сговоре (ультиматум Чехословакии с требованием вернуть Тешенскую область) . Простое перечисление противоречивых, остро, порой болезненно воспринимающихся тем, встающих в этом контексте, показывает, насколько важным остается объективное исследование польского вопроса в его исторической ретроспективе. Значительная часть отечественных (С. М. Соловьев, Н. И. Костомаров, Н. Д. Чечулин, Ф. Ф. Мартенс, из современных - Г. А. Санин) исследователей склонны связывать "падение Польши" в первую очередь с глубочайшим и затянувшимся внутренним кризисом, внутренним разложением польского государственного строя, всевластием и своекорыстием шляхты, использованным соседями Речи Посполитой, в первую очередь Пруссией и Австрией, а также Россией, для территориальных приращений за ее счет. Большинство отечественных, впрочем, как и зарубежных историков, склонны считать основным архитектором разделов прусского короля Фридриха II, рассматривая роль России как вынужденную обстоятельствами русско - турецкой войны 1768 - 1774 годов, для успешного окончания которой было необходимо нейтрализовать открытое противодействие Австрии и скрытое - Пруссии. В адрес Екатерины (по крайней мере, в России XIX века) высказывался едва ли не единственный упрек - в усилении Пруссии и передаче украинской Галиции Австрии. Против течения осмеливались идти только тогдашние революционные демократы - М. Бакунин и А. Герцен, призывавшие вернуть независимость Польше, поделенной "между одной немкой и двумя немцами". В результате в 60-е годы XIX века под влиянием авторитета С. М. Соловьева, опубликовавшего в 1863 году, году очередного польского кризиса, первое в России комплексное исследование разделов - "Историю падения Польши", сформировалась ставшая базовой и перешедшая затем в советские учебники истории "национальная" концепция, согласно которой Россия, участвуя в разделах Польши, только возвращала в свой состав украинские и белорусские земли, не присоединив ни пяди территории коренной Польши (вопрос о Литве и Курляндии трактовался как имевший для них положительные последствия в связи с тем, что "Россия была более экономически развита, чем Речь Посполитая"). При этом, однако, отмечалось, что "русский царизм.. . вместе с Пруссией и Австрией несет ответственность за участие в этом несправедливом акте".
1.Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856). Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.
· по-друге, селянські господарства розорялися, оскільки поміщики збільшували панщину вЧерноземье, а оброчні селяни йшли на заводи, підривалася основа кріпосницькій економіки, що базується на примусовому, вкрай неефективному праці кріпаків;
· по-третє, криза кріпацтва виявився однією з головних причин поразки країни у Кримську війну, яка показала військово-технічну відсталість Росії. Була підірвана фінансову систему; селяни розорялися через рекрутських наборів, зростання повинностей. Почалася масова втеча селян від поміщиків;
· по-четверте, зростання кількості селянських заворушень (в 1860 р. сталося 126 виступів селян) створював реальну загрозу перетворення розрізнених виступів у нову «пугачовщину»;
· по-п'яте, усвідомлення правлячими колами, що кріпосне право — «пороховий льох» під державою. Від ліберальних поміщиків, учених, навіть родичів царя, зокрема молодшого брата великого князя Костянтина, на адресу уряду почали надходити пропозиції, проекти реформування земельних відносин. Олександра Другого, виступаючи у 1856 року перед представниками московського дворянства, говорив: «Якщо ми визволимо селян згори, всі вони звільнять себеснизу