Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в найкращих європейських університетах. У Берліні він проходив навчання у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.
Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки, тобто аж до 1798 року.
В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став Кирило Розумовський (сам він в Глухів не приїхав). А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знову перепідпорядкували Сенату.
Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.
Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. У той час на Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства лишалися полкові й сотенні суди.

Українські козаки
Універсалом від 17 листопада 1760 року К. Розумовський запровадив новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолювали два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, в зв’язку з чим Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 року).
Загалом судова реформа, здійснена К. Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини.
Карл Великий родился 2 апреля 742 года. Сведения о месте, где он появился на свет, противоречивы: указываются замки Ингельхайм близ Майнца и Карлхайм под Мюнхеном, а также Аахен и Зальцбург. Карл был старшим сыном Пипина Короткого и внуком Карла Мартелла, победителя арабов при Пуатье в 732 году.
Отличаясь с самых ранних лет крепким здоровьем, неустрашимостью и кротким нравом, а также охотой к учению и выдающимся умом, Карл еще в детстве был объявлен своим отцом наследником престола - ему было всего 12 лет, когда была проведена церемония помазания. С этого времени он сопровождал отца в походах и знакомился с делами управления. Необыкновенные природные дали юному наследнику возможность не только усвоить то, чему его учили, но и проявить известную самостоятельность. Благодаря этому, он еще юношей сделался прямым Пипина Короткого.
Когда 24 сентября 768 года Пипин умер, королевство, согласно его воле, досталось двум сыновьям, Карлу и Карломану. Но Карломан внезапно умер в декабре 771 году, и Карл стал единоличным правителем.
За всё время правления Карла было совершено 53 похода, 27 из которых возглавлял лично он. Самые длинные войны в правление Карла, Саксонские, затянулись более чем на 30 лет. В результате Саксония прочно вошла в состав империи Карла Великого. В 788 году в империю включена Бавария: Баварский герцог Тассилон III сдался Карлу. В 789-806 годах на востоке Карл воюет со славянами; в 791-799 годах – с аварами.
Этими завоеваниями Карл образовывал Священную Римскую империю. В Рождество 800 года папа Римский Лев III провозгласил Карла императором Священной Римской империи и возложил на его голову корону. Прозвище «Великий» Карл получил ещё при жизни.
Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в найкращих європейських університетах. У Берліні він проходив навчання у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.
Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки, тобто аж до 1798 року.
В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став Кирило Розумовський (сам він в Глухів не приїхав). А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знову перепідпорядкували Сенату.
Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.
Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. У той час на Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства лишалися полкові й сотенні суди.

Українські козаки
Універсалом від 17 листопада 1760 року К. Розумовський запровадив новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолювали два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, в зв’язку з чим Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 року).
Загалом судова реформа, здійснена К. Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини.
Карл Великий родился 2 апреля 742 года. Сведения о месте, где он появился на свет, противоречивы: указываются замки Ингельхайм близ Майнца и Карлхайм под Мюнхеном, а также Аахен и Зальцбург. Карл был старшим сыном Пипина Короткого и внуком Карла Мартелла, победителя арабов при Пуатье в 732 году.
Отличаясь с самых ранних лет крепким здоровьем, неустрашимостью и кротким нравом, а также охотой к учению и выдающимся умом, Карл еще в детстве был объявлен своим отцом наследником престола - ему было всего 12 лет, когда была проведена церемония помазания. С этого времени он сопровождал отца в походах и знакомился с делами управления. Необыкновенные природные дали юному наследнику возможность не только усвоить то, чему его учили, но и проявить известную самостоятельность. Благодаря этому, он еще юношей сделался прямым Пипина Короткого.
Когда 24 сентября 768 года Пипин умер, королевство, согласно его воле, досталось двум сыновьям, Карлу и Карломану. Но Карломан внезапно умер в декабре 771 году, и Карл стал единоличным правителем.
За всё время правления Карла было совершено 53 похода, 27 из которых возглавлял лично он. Самые длинные войны в правление Карла, Саксонские, затянулись более чем на 30 лет. В результате Саксония прочно вошла в состав империи Карла Великого. В 788 году в империю включена Бавария: Баварский герцог Тассилон III сдался Карлу. В 789-806 годах на востоке Карл воюет со славянами; в 791-799 годах – с аварами.
Этими завоеваниями Карл образовывал Священную Римскую империю. В Рождество 800 года папа Римский Лев III провозгласил Карла императором Священной Римской империи и возложил на его голову корону. Прозвище «Великий» Карл получил ещё при жизни.