Орда была основана на очень удобно расположенных землях: здесь пролегала магистраль древней караванной торговли, отсюда было ближе к другим монгольским государствам. Купцы из далекого Египта, Средней Азии, Кавказа, Крыма, Волжской Булгарии,Западной Европы, Индии приезжали в Сарай-Бату со своими товарами. Ханы поощряли развитие торговли и ремесел. На берегах Волги, Яика (Урал), в Крыму и др. территориях строились города.
Система власти Орды над Русью в наиболее "классических" формах (если так можно выразиться) установилась к началу XIV века. Она выражалась в трех формах:
Политической: утверждение князей на "столах" путем выдачи подтверждающих грамот-ярлыков,
Экономической: выплата дани, "выхода"
Военной: участие в военных походах Орды
Причем степень выраженности этих форм варьировалась от княжества к княжеству. Например, князья Галицко-Волынской Руси чаще всего участвовали в походах Орды, чего практически не было в Северо-Восточной Руси. Была попытка в середине XIII века отправить русские полки на покорение Персии, но Александр Невский сумел отговорить хана Берке от этого.
К XIV веку в отношении Северо-Востока Руси монгольские ханы отказываются от непосредственного управления через институт баскачества, предпочитая наделить управленческо-надзорными функциями одного из местных князей. Этот князь получал ярлык на владимирское великое княжение (монголы были знакомы с иерархией власти на Руси, где владимирский князь считался главнейшим) и имел исключительное право на обсуждение с ханом текущих дел в "русском улусе". Также князь был ответственен за сбор дани с русских княжеств. Т.е. отношения носили характер вассалитета.
В то же время юго-западные земли Руси (Киев, Чернигов и др.) вошли непосредственно в состав Орды, и там баскачество существовало вплоть до сер. XIV века, когда эти земли вошли в состав Великого княжества Литовского.
Історія міграції населення в Америці нараховує кілька століть, починаючи з відкриття материка і його колонізацією. Протягом усього цього періоду міграційні потоки на території країни неодноразово змінювали свій напрямок. Можна виділити 4 напрямки міграційних потоків в США – Захід, Південь, Північно-Схід і Середній Захід.
В період європейської колонізації населення Америки розподілялося в рівній мірі на Північному сході і Півдні країни. Початок 19 століття ознаменовано освоєнням і розвитком Середнього Заходу, а потім і територій Заходу, що відповідно внесло зміни на карту розселення населення.
У 20 столітті карта розселення народу знову зазнала змін за рахунок скорочення міграційних потоків на Північний Схід і Середній Захід і відповідно приріст населення в регіонах Півдня і Заходу.
Так, за даними переписів населення 1980-го і 1990-го року, всього за десятиліття населення Заходу збільшилася майже на чверть, населення Півдня на 13 відсотків, при цьому гається незначне збільшення населення Середнього Заходу і Північного Сходу – 1,4 і 3, 4 відсотки відповідно.
Таким чином, населення США на початку 2000 року розподілилося по країні в такий б: на Північному сході розташувалася п’ята частина громадян, на Середньому Заході чверть населення, на Заході також одна п’ята частина населення, і близько 35% на території Півдня.
Щоб представляти загальну картину внутрішньої міграції США, слід виділити «Сніговий пояс», в якому розташовуються 2/3 регіонів країни, і «Сонячний пояс», де розташована 1/3 регіонів країни. Внутрішня міграція в Америці в основному є переміщення населення з «Сніжного пояса» в «Сонячний пояс». Так, в 1950 році перевага в розселенні населення було за штатами, що входять в «Сніговий пояс», вже в 1990-му році перевага гається у штатів «Сонячного поясу», причому частка населення цих штатів зростає.
Можна виділити дві основні причини такого розміщення населення:
розміщення основних засобів виробництва на території Півдня і Заходу;
сприятливий клімат і умови життя, зростання населення за рахунок припливу населення похилого віку.
Найбільш привабливими штатами для потоку мігрантів є Каліфорнія, Флорида і Техас. За одне десятиліття ці три штати в сукупності дали половину загального приросту населення США.
Найбільший відносний приріст також гається в штатах «Сонячного поясу», а саме в Неваді, Арізоні, Колорадо і Юті.
Таким чином, можна відзначити, що характерною особливістю внутрішніх міграційних потоків США є високий рівень мобільності населення та бажання переїхати в сприятливі кліматичні умови.
Саме ці особливості формують загальну картину внутрішньої міграції.
Зовнішні міграційні потоки
Америка стає кінцевим пунктом переміщення для значного числа громадян інших країн, на даний момент щорічний приплив населення на постійне місце проживання становить 1 мільйон чоловік. Максимальний приплив гався в 1900-1914 році і склало 13,4 мільйонів чоловік.
Орда была основана на очень удобно расположенных землях: здесь пролегала магистраль древней караванной торговли, отсюда было ближе к другим монгольским государствам. Купцы из далекого Египта, Средней Азии, Кавказа, Крыма, Волжской Булгарии,Западной Европы, Индии приезжали в Сарай-Бату со своими товарами. Ханы поощряли развитие торговли и ремесел. На берегах Волги, Яика (Урал), в Крыму и др. территориях строились города.
Система власти Орды над Русью в наиболее "классических" формах (если так можно выразиться) установилась к началу XIV века. Она выражалась в трех формах:
Политической: утверждение князей на "столах" путем выдачи подтверждающих грамот-ярлыков,
Экономической: выплата дани, "выхода"
Военной: участие в военных походах Орды
Причем степень выраженности этих форм варьировалась от княжества к княжеству. Например, князья Галицко-Волынской Руси чаще всего участвовали в походах Орды, чего практически не было в Северо-Восточной Руси. Была попытка в середине XIII века отправить русские полки на покорение Персии, но Александр Невский сумел отговорить хана Берке от этого.
К XIV веку в отношении Северо-Востока Руси монгольские ханы отказываются от непосредственного управления через институт баскачества, предпочитая наделить управленческо-надзорными функциями одного из местных князей. Этот князь получал ярлык на владимирское великое княжение (монголы были знакомы с иерархией власти на Руси, где владимирский князь считался главнейшим) и имел исключительное право на обсуждение с ханом текущих дел в "русском улусе". Также князь был ответственен за сбор дани с русских княжеств. Т.е. отношения носили характер вассалитета.
В то же время юго-западные земли Руси (Киев, Чернигов и др.) вошли непосредственно в состав Орды, и там баскачество существовало вплоть до сер. XIV века, когда эти земли вошли в состав Великого княжества Литовского.
Объяснение:
Історія міграції населення в Америці нараховує кілька століть, починаючи з відкриття материка і його колонізацією. Протягом усього цього періоду міграційні потоки на території країни неодноразово змінювали свій напрямок. Можна виділити 4 напрямки міграційних потоків в США – Захід, Південь, Північно-Схід і Середній Захід.
В період європейської колонізації населення Америки розподілялося в рівній мірі на Північному сході і Півдні країни. Початок 19 століття ознаменовано освоєнням і розвитком Середнього Заходу, а потім і територій Заходу, що відповідно внесло зміни на карту розселення населення.
У 20 столітті карта розселення народу знову зазнала змін за рахунок скорочення міграційних потоків на Північний Схід і Середній Захід і відповідно приріст населення в регіонах Півдня і Заходу.
Так, за даними переписів населення 1980-го і 1990-го року, всього за десятиліття населення Заходу збільшилася майже на чверть, населення Півдня на 13 відсотків, при цьому гається незначне збільшення населення Середнього Заходу і Північного Сходу – 1,4 і 3, 4 відсотки відповідно.
Таким чином, населення США на початку 2000 року розподілилося по країні в такий б: на Північному сході розташувалася п’ята частина громадян, на Середньому Заході чверть населення, на Заході також одна п’ята частина населення, і близько 35% на території Півдня.
Щоб представляти загальну картину внутрішньої міграції США, слід виділити «Сніговий пояс», в якому розташовуються 2/3 регіонів країни, і «Сонячний пояс», де розташована 1/3 регіонів країни. Внутрішня міграція в Америці в основному є переміщення населення з «Сніжного пояса» в «Сонячний пояс». Так, в 1950 році перевага в розселенні населення було за штатами, що входять в «Сніговий пояс», вже в 1990-му році перевага гається у штатів «Сонячного поясу», причому частка населення цих штатів зростає.
Можна виділити дві основні причини такого розміщення населення:
розміщення основних засобів виробництва на території Півдня і Заходу;
сприятливий клімат і умови життя, зростання населення за рахунок припливу населення похилого віку.
Найбільш привабливими штатами для потоку мігрантів є Каліфорнія, Флорида і Техас. За одне десятиліття ці три штати в сукупності дали половину загального приросту населення США.
Найбільший відносний приріст також гається в штатах «Сонячного поясу», а саме в Неваді, Арізоні, Колорадо і Юті.
Таким чином, можна відзначити, що характерною особливістю внутрішніх міграційних потоків США є високий рівень мобільності населення та бажання переїхати в сприятливі кліматичні умови.
Саме ці особливості формують загальну картину внутрішньої міграції.
Зовнішні міграційні потоки
Америка стає кінцевим пунктом переміщення для значного числа громадян інших країн, на даний момент щорічний приплив населення на постійне місце проживання становить 1 мільйон чоловік. Максимальний приплив гався в 1900-1914 році і склало 13,4 мільйонів чоловік.
Объяснение: