В
Все
Б
Биология
Б
Беларуская мова
У
Українська мова
А
Алгебра
Р
Русский язык
О
ОБЖ
И
История
Ф
Физика
Қ
Қазақ тiлi
О
Окружающий мир
Э
Экономика
Н
Немецкий язык
Х
Химия
П
Право
П
Психология
Д
Другие предметы
Л
Литература
Г
География
Ф
Французский язык
М
Математика
М
Музыка
А
Английский язык
М
МХК
У
Українська література
И
Информатика
О
Обществознание
Г
Геометрия
ksuz
ksuz
14.05.2023 16:47 •  История

Используя информацию из учебника заполни таблицу​

Показать ответ
Ответ:
wazap100
wazap100
25.01.2022 05:12

Один из самых примечательных персонажей казахской истории – кюйши Кетбуга. Знаменитый Кетбуга был современником Чингисхана и как мужественный батыр, мудрый бий и выдающийся кюйши. В антологию вошел «Кюй Кетбуги» как историческое произведение той эпохи.

Самый крупный представитель восточноказахстанской домбровой традиции – кюйши Байжигит, который внес выдающийся вклад в развитие инструментальной музыки и расцвет кюев-шертпе. Живший во времена хана Абылая, Байжигит по народным преданиям сочинил около 300 кюев, за что был прозван «демоном кюев». До нашего времени кюи Байжигита донес домбрист Жунисбай, а сегодня их лучшим исполнителем является его внук Таласбек Асемкулов, активно пропагандирующий творчество великого кюйши.

Весьма разнообразны по тематике кюи Бейсенби Доненбайулы, основавшего в окрестностях Алтайско-Тарбагатайского и Илийского округов Синьцзянского края свою школу.

Еще один выходец из Тарбагатайского края – Кайракбай Шалекен-улы – замечателен тем, что был не только кюйши-домбристом, но и кюйши-сыбызгистом. Также часть восточной домбровой традиции представляет Илийский округ Синьцзянского края, где жил и творил его видный представитель Ашим Дуншиулы. Большинство кюев Ашима, которого за мастерство исполнения прозвали «Золотые пальцы», дошли до нас благодаря замечательному домбристу Камалу Макайул

Объяснение:

0,0(0 оценок)
Ответ:
sofi0908
sofi0908
03.06.2022 07:38

ответ

ответ дан

pvp86

Вибух ненависті по відношенню до іноземців підспудно визрівав віддавна. Невдоволення «заморськими дияволами», «іноземними варварами» ставало дуже широким, причому виявлялося воно перш за все на місцевому рівні, головним чином у антимісіонерских виступах.  Місіонери активно діяли в Китаї; саме вони перш за все контактували з китайським селянством.  Природно, що вони першими відчули на собі міць традиційної структури і силу опору Китаю усього далекого, що як раз і уособлювали в кінці XIX ст.  місіонери.  З літа 1898 р. і особливо після провалу реформ антимісіонерский рух все наростало і в ряді місць починало приймати організовані форми.  Під гаслом «Підтримаємо Цин, знищимо іноземців!» Повстанці в різних провінціях країни руйнували християнські церкви і будинки місіонерів, переслідували прийняли християнство китайців (їх було дуже небагато), а заодно громили крамниці іноземних торговців, приміщення іноземних консульств в торгових центрах.  Відкрита підтримка державами курсу на реформа розставила все на свої місця.  Країна після ста днів реформ виявилася напередодні потужного народного вибуху, вибуху люті, спрямованого проти господарювали в країні іноземців, проти вторгся в Китай колоніального капіталу, проти всіх тих нових порядків, які протистояли старому, звичному, нормативного, що спирався на потужні пласти тисячоліть, на пофарбований в конфуціанські і даоської-буддійські тону цивілізаційний фундамент.  Відчуваючи підтримку населення, уряд Китаю в конце1898 р. стало на більш жорсткі позиції по відношенню до іноземців, відмовляючи їм у проханні про концесії або оренди територій.  Обстановка в Пекіні ставала все більш напруженою.  Іноземні місії ввели в місто збройні загони для своєї охорони.  У Пекіні і по всій країні поширилися чутки про майбутню розправу з іноземцями, а також листівки, в яких висміювалися європейці, особливо місіонери.  Очолив антііностранное рух товариство «іхетуанів» («Загони справедливості і миру»), доктринальна основа якого сходила до даоської-буддійської віри, (за що повсталі пізніше отримали в європейській пресі найменування «боксерів» ), не кажучи вже про ритуали, амулетах, заклинаннях і т. п.

Виступи іхетуанів почалися в провінції Шаньдун ще в 1898 р

і були спрямовані проти німецьких місіонерів, солдатів і фахівців, планували трасу залізниці. Місцева влада намагалися навести порядок, але рух, незважаючи на це, всі ширилося.  У 1899-1900 рр. .  воно перемістилося в столичну провінцію Чжілі. Численні загони розташувалися поблизу Пекіна і Тяньцзіня.  Стурбовані іноземні дипломати наполягали на ухваленні рішучих заходів проти повстанців, але медичне уряд не поспішав з цим.  Обстановка тим часом ставала все більш загрозливою.  В кінці травня 1900 р. на нараді посланників держав було прийнято рішення направити до Пекіна додатковий контингент військ для охорони місій.  Крім того, на адресу цинського уряду були передані заяви загрозливого характеру, які 17 червня були підкріплені захопленням фортеці Дагу поблизу Тяньцзіня зведеним загоном іноземних військ, що фактично означало оголошення війни.

Циси коливалася, не знаючи, що робити.  Більшість її радників схилялося до підтримки іхетуанів та використання відповідного моменту для того, щоб дати відсіч державам.  Саме ця точка зору і взяла гору.  Імператриця відкрила ворота Пекіна перед нхетуанямі, а також ввела в місто регулярну армію, солдати якої теж були різко налаштовані проти іноземців.  II червня в Пекіні солдати вбили на вулиці радника японського посольства Сугіяма, 20 червня - німецького посланника Кеттелера.  Це означало оголошення війни, що й було офіційно підтверджено імператорським указом від 21 червня (у відповідь на ультиматум держав від 19 червня).  Указ офіційно санкціонував повстання іхетуанів, хоча і прагнув поставити їх дії під контроль

Подробнее - на -

0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: История
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота