Императора Павла 1 иногда называют «крестьянским царем». В то же
время Павел 1 своими действиями вызвал недовольство дворянства. Укажите три меры Павла 1, которые дают основания называть его «крестьянским царем».
2.Царствование Павла 1 отмечено наступлением на дворянские привилегии. Среди историков имеется два суждения о действиях императора:
А)политика Павла 1 была антидворянской;
Б)Павел стремился превратить дворянство в рыцарское сословие- дисциплинированное, организованное, служащее и преданное своему государю.
Приведите к каждому суждению (и к А, и к Б) по два доказательства.
Фрідріх II справляв на сучасників незвичне враження, через що його називали «Диво світу». Після смерті імператора поширилася легенда, начебто він не помер, а лише тимчасово зник. Люди вірили, що колись правитель повернеться і встановить царство загального миру. Насправді ж після смерті останнього з могутніх Штауфенів загинула і його держава. У Німеччині та Італії посилилася роздробленість. Сицилія вступила у смугу занепаду. Усі нащадки Фрідріха II загинули, намагаючись утримати чи повернути його володіння. До кінця середньовіччя жоден з німецьких імператорів не мав такої сили, впливу й авторитету, як видатні правителі династії Штауфенів.
Роздробленість країни викликала занепокоєння в частини німецького суспільства. Бюргерство виступало за проведення реформ: заборону феодальних війн, установлення контролю міст над свавіллям князів, уведення єдиного судочинства та єдиних грошової і митної систем. Виконання цих вимог могло б вивести Священну Римську імперію на шлях централізації. Проте в реальному житті в Німеччині на схилку середньовіччя зберігалася роздробленість.
Объяснение:
Объяснение:
Административные реформы 60-х годов XIX века
В 1867–68 гг. на территории Казахстана царское правительство провело административную реформу. Основная ее цель была направлена на окончательное устранение от власти султанского сословия и введение общеимперского управления. Нововведения должны были хозяйственной колонизации края и подготовить почву для массового переселения крестьян из европейской части России.
К 60-м годам XIX века реформы, проведенные в 1822 и 1824 годах, постепенно теряли свою значимость. Назрела острая необходимость в проведении новых реформ. Во-первых, в Степи по-прежнему сохранялась власть султанов. Она мешала активной колонизации региона царским правительством. Во-вторых, административно-территориальное деление, которое было принято согласно уставам, вследствие присоединения новых территорий, также не соответствовало изменившимся условиям.