.ХЛОПОМАНСТВО — народницько-культ. течія інтелігенції української в Правобережній Україні, яка виникла наприкінці 1850-х рр. і протрималася до придушення польського повстання 1863—1864. Отримала назву з польс. мови на означення прихильників селянства; згодом цю назву перебрали самі її учасники. Цей рух під впливом ідей Заходу проявився спочатку серед освіченої молоді, зокрема студентів Ун-ту Святого Володимира в Києві, які належали до польських або давно сполонізованих укр. шляхетських родин, але внаслідок народницького світогляду почали відмовлятися від соціальної й культ. солідарності зі своїм станом і намагалися зблизитися з місц. укр. селянством. Усвідомивши, що варто служити тому народові, серед якого живеш, вони переходили в православ’я, відмовлялися від підтримки польс. руху, відійшли від польс. студентських орг-цій і заснували укр. громаду. Почали говорити й писати по-українськи, брати участь у сел. святах, вдягалися в нар. одяг, вживали сел. їжу, вели сел іб життя, родичалися і навіть одружувалися з селянками. Так вони підкреслювали, що на відміну від рос. д-ви визнають існування укр. народу.
Через свої радикальні погляди хлопомани викликали підозру як у поляків, так і в росіян. Патріотично налаштовані поляки вважали хлопоманів зрадниками "польської справи" та помстилися їм, надавши інформацію про них рос. властям; рос. влада та прихильники її зміцнення в Правобереж. Україні також ставилися до хлопоманів з підозрою та вважали, що ті в такий іб намагаються прив’язати простий народ до польс. національності, підбурюють його незадоволення рос. владою ("москалями"), використовують незнання ним великорос. літ. мови. При Київському генерал-губернаторстві була створена слідча комісія, щоби з’ясувати основи хлопоманського руху. Один з авторів статті, вміщеної у "Вестнике Юго-Западной и Западной России", назвав їх "істинними дітьми Польщі, які тягнуть народ до заклятого ворога", та звинуватив, що вони першими почали називати "малоросів" українцями для того, аби відібрати в назві народу нелюбиме ними слово "Русь" і таким чином зменшити перед польс. небезпекою чисельність "руського" народу.
Із 1859 хлопомани працювали в Київ. громаді (див. Громади); допомагали організовувати недільні школи, співпрацювали з редакцією "Основи". Під час літніх вакацій організовували мандрівки по Україні, щоб пізнати край і його людей. Після польс. повстання 1863—64 припинили свою діяльність, перенісши її без орг. оформлення до Київської громади. Хлопомани внесли великий вклад у формування укр. ідентичності, розпочавши дослідження історії, к-ри народу, та у формування худож. укр. літератури на основі нар. мови. Своєю діяльністю вони заклали чіткі світоглядні орієнтири щодо формування нації української для майбутніх поколінь.
Відповідь:
.ХЛОПОМАНСТВО — народницько-культ. течія інтелігенції української в Правобережній Україні, яка виникла наприкінці 1850-х рр. і протрималася до придушення польського повстання 1863—1864. Отримала назву з польс. мови на означення прихильників селянства; згодом цю назву перебрали самі її учасники. Цей рух під впливом ідей Заходу проявився спочатку серед освіченої молоді, зокрема студентів Ун-ту Святого Володимира в Києві, які належали до польських або давно сполонізованих укр. шляхетських родин, але внаслідок народницького світогляду почали відмовлятися від соціальної й культ. солідарності зі своїм станом і намагалися зблизитися з місц. укр. селянством. Усвідомивши, що варто служити тому народові, серед якого живеш, вони переходили в православ’я, відмовлялися від підтримки польс. руху, відійшли від польс. студентських орг-цій і заснували укр. громаду. Почали говорити й писати по-українськи, брати участь у сел. святах, вдягалися в нар. одяг, вживали сел. їжу, вели сел іб життя, родичалися і навіть одружувалися з селянками. Так вони підкреслювали, що на відміну від рос. д-ви визнають існування укр. народу.
Через свої радикальні погляди хлопомани викликали підозру як у поляків, так і в росіян. Патріотично налаштовані поляки вважали хлопоманів зрадниками "польської справи" та помстилися їм, надавши інформацію про них рос. властям; рос. влада та прихильники її зміцнення в Правобереж. Україні також ставилися до хлопоманів з підозрою та вважали, що ті в такий іб намагаються прив’язати простий народ до польс. національності, підбурюють його незадоволення рос. владою ("москалями"), використовують незнання ним великорос. літ. мови. При Київському генерал-губернаторстві була створена слідча комісія, щоби з’ясувати основи хлопоманського руху. Один з авторів статті, вміщеної у "Вестнике Юго-Западной и Западной России", назвав їх "істинними дітьми Польщі, які тягнуть народ до заклятого ворога", та звинуватив, що вони першими почали називати "малоросів" українцями для того, аби відібрати в назві народу нелюбиме ними слово "Русь" і таким чином зменшити перед польс. небезпекою чисельність "руського" народу.
Із 1859 хлопомани працювали в Київ. громаді (див. Громади); допомагали організовувати недільні школи, співпрацювали з редакцією "Основи". Під час літніх вакацій організовували мандрівки по Україні, щоб пізнати край і його людей. Після польс. повстання 1863—64 припинили свою діяльність, перенісши її без орг. оформлення до Київської громади. Хлопомани внесли великий вклад у формування укр. ідентичності, розпочавши дослідження історії, к-ри народу, та у формування худож. укр. літератури на основі нар. мови. Своєю діяльністю вони заклали чіткі світоглядні орієнтири щодо формування нації української для майбутніх поколінь.
Пояснення: