У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.
Высокий уровень бедности и экономического неравенства относятся к числу узловых проблем российского общества. Любые социально-экономические инициативы государства – идет ли речь о мерах борьбы с бедностью, о реформировании системы льгот, законах об ипотеке и изменении критериев бесплатного предоставления жилья – должны опираться на адекватное представление о существующем в обществе уровне бедности и его дифференциации.
Бедность представляет собой комплексное социальное явление, имеющее экономические, культурные и психологические корни. Ее особенности связаны также с историческими условиями развития той или иной страны.
Реалистически размышляя о стабильности государства, Аристотель отмечал, что необходимо думать о бедных, ибо у государства, где множество бедняков исключено из управления, неизбежно будет много врагов. Ведь бедность порождает бунт и преступления там, где нет среднего класса и бедных огромное большинство, возникают осложнения, и государство обречено на гибель. Аристотель выступал как против власти бедняков, лишенных собственности, так и против эгоистического правления богатой плутократии. Лучшее общество формируется из среднего класса, и государство, где этот класс многочисленнее и сильнее, чем оба других, вместе взятых, управляется лучше всего, ибо обеспечено общественное равновесие.
В России быстрый рост уровня бедности был обусловлен сокращением занятости и появлением безработицы и резким снижением трудовых доходов на начальном этапе кардинальных социально-экономических реформ конца ХХ века в условиях неэффективной системы социальной защиты населения. Ситуация осложняется тем, что в последние годы уровень бедности сохраняется высоким, а для некоторых слоев населения проблема жизнеобеспечения даже обострилась. Бедность особенно характерна для занятых в бюджетном секторе экономики, в сельской местности и в малых городах, для больших семей и семей с неполным составом. Высокая абсолютная бедность в нашей стране сочетается с высоким экономическим неравенством в распределении денежных доходов и имущества между бедными и богатыми, а, следовательно, и с высокой относительной бедностью.
Бедность означает не просто низкий уровень текущего потребления, но и низкое качество жизни вообще, обусловленное и низкой имущественной, прежде всего жилищной, обеспеченностью людей. При этом на уровень бедности влияют не только объективные факторы, но и такие причины, как личностные характеристики значительной части населения, как плохое здоровье, недостаточное образование и вытекающая из этого низкая конкуренто на рынке труда, низкое качество семейной жизни, социальные патологии и т.д.
Глава 1. Богатство и бедность в представлении россиян
В данной главе предлагается исследование, осуществленное Институтом комплексных социальных исследований РАН в сотрудничестве с Представительством Фонда им. Фридриха Эберта в РФ в марте 2003 г. Основная выборка данного исследования, проходившего в 11 территориально – экономических районах страны, а также в Москве и Санкт-Петербурге, включала в себя 2118 человек. По квотной выборке опрашивались представители 11 социальных групп населения: рабочие предприятий, шахт и строек; инженерно-техническая и отдельно гуманитарная интеллигенция (преподаватели вузов, ПТУ, ученые, учителя школ); работники торговли, сферы бытовых услуг, транспорта и связи; служащие; предприниматели малого и среднего бизнеса; военнослужащие и сотрудники МВД; жители сел и деревень; городские пенсионеры; студенты вузов; безработные. Опрос проводился в 58 поселениях, пропорционально населению мегаполисов, областных центров, городов и сел.
Наряду с основной выборкой использовалась выборка дополнительного экспертного опроса по богатым, которая насчитывала 209 человек. Из них 50% о в Москве и Санкт-Петербурге, другая половина – равными долями во всех территориально-экономических районах страны. Критерием отбора для выборки богатых по регионам являлся среднемесячный душевой доход не менее $1000, для Санкт-Петербурга - $1200, для Москвы - $1500. Кроме того, выборка экспертного опроса формировалась таким образом, чтобы в каждом регионе не менее 70% ее представляли люди, являющиеся основными кормильцами в своих семьях.
Правління Олега в Києві (882-912)
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.
Высокий уровень бедности и экономического неравенства относятся к числу узловых проблем российского общества. Любые социально-экономические инициативы государства – идет ли речь о мерах борьбы с бедностью, о реформировании системы льгот, законах об ипотеке и изменении критериев бесплатного предоставления жилья – должны опираться на адекватное представление о существующем в обществе уровне бедности и его дифференциации.
Бедность представляет собой комплексное социальное явление, имеющее экономические, культурные и психологические корни. Ее особенности связаны также с историческими условиями развития той или иной страны.
Реалистически размышляя о стабильности государства, Аристотель отмечал, что необходимо думать о бедных, ибо у государства, где множество бедняков исключено из управления, неизбежно будет много врагов. Ведь бедность порождает бунт и преступления там, где нет среднего класса и бедных огромное большинство, возникают осложнения, и государство обречено на гибель. Аристотель выступал как против власти бедняков, лишенных собственности, так и против эгоистического правления богатой плутократии. Лучшее общество формируется из среднего класса, и государство, где этот класс многочисленнее и сильнее, чем оба других, вместе взятых, управляется лучше всего, ибо обеспечено общественное равновесие.
В России быстрый рост уровня бедности был обусловлен сокращением занятости и появлением безработицы и резким снижением трудовых доходов на начальном этапе кардинальных социально-экономических реформ конца ХХ века в условиях неэффективной системы социальной защиты населения. Ситуация осложняется тем, что в последние годы уровень бедности сохраняется высоким, а для некоторых слоев населения проблема жизнеобеспечения даже обострилась. Бедность особенно характерна для занятых в бюджетном секторе экономики, в сельской местности и в малых городах, для больших семей и семей с неполным составом. Высокая абсолютная бедность в нашей стране сочетается с высоким экономическим неравенством в распределении денежных доходов и имущества между бедными и богатыми, а, следовательно, и с высокой относительной бедностью.
Бедность означает не просто низкий уровень текущего потребления, но и низкое качество жизни вообще, обусловленное и низкой имущественной, прежде всего жилищной, обеспеченностью людей. При этом на уровень бедности влияют не только объективные факторы, но и такие причины, как личностные характеристики значительной части населения, как плохое здоровье, недостаточное образование и вытекающая из этого низкая конкуренто на рынке труда, низкое качество семейной жизни, социальные патологии и т.д.
Глава 1. Богатство и бедность в представлении россиян
В данной главе предлагается исследование, осуществленное Институтом комплексных социальных исследований РАН в сотрудничестве с Представительством Фонда им. Фридриха Эберта в РФ в марте 2003 г. Основная выборка данного исследования, проходившего в 11 территориально – экономических районах страны, а также в Москве и Санкт-Петербурге, включала в себя 2118 человек. По квотной выборке опрашивались представители 11 социальных групп населения: рабочие предприятий, шахт и строек; инженерно-техническая и отдельно гуманитарная интеллигенция (преподаватели вузов, ПТУ, ученые, учителя школ); работники торговли, сферы бытовых услуг, транспорта и связи; служащие; предприниматели малого и среднего бизнеса; военнослужащие и сотрудники МВД; жители сел и деревень; городские пенсионеры; студенты вузов; безработные. Опрос проводился в 58 поселениях, пропорционально населению мегаполисов, областных центров, городов и сел.
Наряду с основной выборкой использовалась выборка дополнительного экспертного опроса по богатым, которая насчитывала 209 человек. Из них 50% о в Москве и Санкт-Петербурге, другая половина – равными долями во всех территориально-экономических районах страны. Критерием отбора для выборки богатых по регионам являлся среднемесячный душевой доход не менее $1000, для Санкт-Петербурга - $1200, для Москвы - $1500. Кроме того, выборка экспертного опроса формировалась таким образом, чтобы в каждом регионе не менее 70% ее представляли люди, являющиеся основными кормильцами в своих семьях.